«Україна і її міжнароднє політичне значення»  

Тільки-но на політичній арені Европи настав критичний момент для росії, то одночасно повстало українське питання. Так було за часів гетьмана Виговського, який у  1659 році уклав Гадяцьку угоду з Польщею, згідно з якою Україна, будучи великим князівством, має об’єднатися в єдину імперію з королівською Польщею і великим Литовським князівством. Так було і за часів гетьмана Мазепи, який у  1709 р. воював проти росії за незалежність України, але зазнав поразки в битві під Полтавою. Потім ідея незалежности Української держави знайшла теж прихильників серед західньо-европейських політиків і державних діячів.  

Також тепер, під час цієї великої війни, Українська ідея зі стихійною силою пробивається на політичну арену. Вона була в 1791 році – мрією, в 1854 році – дитячою утопією, в 1888 році – політичною потребою, а сьогодні сміємо вважати її конечною потребою. Керуючись логікою історичних фактів, ми підходимо до питання ідеї Української держави, яке вимагає звільнення України від російського ярма, тієї України, яка колись зі своїми запорізькими козаками була бастіоном проти московитів, турка і татар і тепер може стати твердинею Европи.  

Про міжнародне політичне значення України висловлювався Куліш у своїй цікавій книзі «Хуторна поезія», яка з’явилася у Львові 1882 року. Після того, як він описав нестерпне гноблення українського народу в росії, утішав своїх співвітчизників і надихав їх до витримки такими словами: «Ми не є неповноцінною нацією, хоча наші сусіди у своїй високомірності нас не помічають. Уже тому ми не є незначними, що до тих пір, докіль стояли ми за Польщу, під п’ятою в ляха ізвивалась москва, а як почали стояти за москву, стала тогді Польща пищати під п’ятою в москаля. Ми не є неповноцінними і тому, що ми дали польській імперії і московії високорозумних осіб, магнатів і письменників, і все ж таки не прийняли чужого, як це зробило наше дворянство. Але велич української нації розкрилася особливо в тому, що вона спромоглася після втрати своїх церковних, політичних, військових і наукових діячів породити нову самостійну літературу»… 

Після приєднання України до московщини ця імперія неписьменних, яка дивилася на «гнилий Захід» завжди з презирством  ізолювалася від нього, здобувала свої багатства і державне положення в Европі не зброєю духу, не культурною працею, не промисловою і народногосподарською діяльністю, а підкоренням, інтригами, віроломністю, зрадами і шахрайством, грабежем, вбивством і гнобленням поневолених народів. Велика російська імперія стала справжньою, як це стало приказкою, «тюрмою народів» у цілому світі. В цій імперії є зібрані духові сили шостої частини світу і людство має право вимагати, щоб ці сили змогли визволитися і співпрацювати у подальшому розвитку людської культури. 

Дотепер потенційна енергія народніх сил росії застосовувалася лише для того, щоб культурним державам і іншим народам світу дати «відчути свої колючки у боці», їм погрожувати, а за слушної нагоди по-зрадницькому на них напасти.  

Тому в інтересах культури і цивілізації Европи і всього світу встановити могутній бар’єр грабежу країн і сліпій руйнівній силі европеїзованого монголізму. Для цього мають бути вивільнені зв’язані духові сили поневолених народів у російській імперії і має бути прокладений шлях для вільного розвитку їхнього національного життя і культурної самостійности.  

Поневолені народи Росії мають бути звільнені і зорганізовані у самостійні держави. Але найзначнішим для здійснення цієї високої мети, для встановлення тривалого миру в Европі може бути тільки самостійна Україна. Самостійність України є, на наш погляд, ключем для мирного дому Европи. 

     
Українці знають, що у минулому Україна мала не зі Сходом, а з Заходом і Півднем спільні культурні, народньогосподарські і політичні інтереси і в майбутньому може мати, бо обопільність народних інтересів утворює здорову основу для створення нової Европи і для міжнародного положення України – «Ми не є неповноцінною нацією».  

«Народи ведуть війну один проти одного, певно, з ненависти, – сказав Бісмарк, – але з любови ще аж ніяк не було, щоб один народ жертвував собою ради іншого». Не з любови будуть домагатися центральні держави, Австро-Угорщина і Німеччина самостійности України, а в своїх власних інтересах, які, на щастя, збігаються з інтересами українського народу.  

На цій основі спільних інтересів, а також на основі успіхів теперішньої війни, в якій з ентузіязмом беруть участь українські легіони і своєю мужністю заслужили високе визнання «як елітарне військо», українці надіються на визволення всієї російської України і на її з’єднання з Австро-Угорщиною в одну державу, в якій не буде ніяких гнобителів, ніякої пригнобленої нації. Українська нація у даний важливий момент не злякається будь-яких жертв, щоб нарешті скинути з допомогою союзної армії центральних держав ненависне московитське ярмо і здобути волю для життя. Це є ідеал української інтелігенції, на який вона може надіятися від теперішньої війни і майбутнього миру. 

Але встановлення такої безпеки може бути досягнуте лише завдяки звільненню українців, які завдяки щасливому географічному розташуванню країни на Чорному морі, багатих корисних копалин країни і своїх історичних традицій, покликані стати твердинею Великої Австрії і Німеччини проти московизму, подібно тому, як вони були в ранішніх сторіччях твердинею проти монголів, турків і татар.  

Люди не можуть бачити Божого провидіння, але ми не можемо ігнорувати переконання, що росія після миру, якщо вона залишиться на неурізаній території України, піде, очевидно, війною проти нас щонайпізніше через десять років, як це було після японської війни, за умов, які можливо будуть для нас не такими сприятливими, як тепер. 

Тому ми думаємо, що тепер в цей великий і рідкісно історичний момент, у дні страшної суворости величезних битв, переможні центральні держави в інтересах рівноваги і безпеки довготривалого миру в Европі мають прагнути спочатку відтіснити російську імперію до «матушки» Волги і Каспійського моря, і з цією метою визволити пригноблену Україну – одну з перлин Европи!  

Росія хоче тепер і хотітиме у майбутньому готувати братську могилу австрійським українцям, і тим самим і цілому багатомільйонному українському народу. Але могила України була би могилою для інших культурних народів Европи, германців чи слов’ян!..  

З цієї причини нехай теперішня війна центральних держав буде «народньою війною» у справжньому розумінні цього слова, визвольною війною поневолених напівазіятами давніх культурних народів, історичне минуле яких глибоко закорінене в европейській культурі. Нехай, нарешті, розірвуться ланцюги, якими український нарід зв’язаний по руках і ногах, і нехай цим самим знову відновиться могутня твердиня супроти монголо-московських навал, і тільки тоді настане палко бажаний мир!  

Верховний глава католицького християнства Його Святість Бенедикт XV направив до воюючих народів і їхніх керманичів відозву щодо миру і закликає нації «покласти край страшному вбивству, яким уже рік знеславлюється Европа», і припинити «проливати братню кров»!  

Це чудове звернення папи з вдячністю сприймає православне християнство, особливо український нарід, який, крім 5 мільйонів католиків, нараховує ще й 30 мільйонів православних і який вже два з половиною століття пригноблюється росією більше, ніж будь-який інший нарід і переслідується російською ненавистю більше. Як показало всьому світові вторгнення росіян у східню Галичину і Буковину, супроти українського народу ведеться росією нищівна війна. Маючи на увазі цю нищівну війну, цю жорстоку Каїнову роботу в нинішній суворий час, у якому вирішується доля росії і Европи, усправедливлюється питання: чи не на часі вже зараз з неупередженою совістю зважити на права і справедливі домагання поневоленого українського народу? Чи не в життєвих інтересах культурних держав Европи звільнити цей нарід від смертоносних рук азіятів?  

Українців проте закликаємо: Пам’ятайте пророчі слова нашого великого поета:  
                      «Розкуються незабаром  
                      Заковані люде,  
                      Настане суд, заговорять  
                      І Дніпро і гори!  
                      І оживе добра слава,  
                      Слава України»…  

«Суд» наближається, і коли настане слушний час, повстаньте, кайдани порвіте! Нехай буде сильною ваша любов до Батьківщини, і ви переможно витримаєте супроти цієї небувалої світової бурі. На те воля Божа!  

Іван ПУЛЮЙ 
1915 рік 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували