Злетівши з небес, янгол заповзявся кружляти понад горами й видолинками, морями та річками, але нічого цінного там не бачив. Урешті-решт, уперше за кілька років невпинних мандрівок, йому пощастило побачити дещо варте уваги. Ширяючи над бойовищем, янгол помітив пораненого солдата, який звитяжно помирав за свою землю. 

– Води! Води! – шепотів він спраглими вустами.

 
Тим часом інший вояка почув його стогони і, поплазувавши до нього, напоїв із власної пляшки. Обличчя пораненого засяяло слабкою усмішкою. Тож, коли пляшка геть спорожніла, янгол схопив її та приніс до Всевишнього.

– Усемогутній Боже! – радісно вигукнув він, простягаючи пляшку. – Ось, подивися, гадаю, це і є найбільша цінність на світі! 

– Еге ж, – кивнув Бог, – це неабияка цінність, проте далеко не найбільша на світі! 

Похнюплений  янгол повернувся на землю і, пошукавши ще трохи, натрапив на шпиталь, де помирала сестра милосердя. Доглядаючи хворих, вона сама стала жертвою невиліковної недуги, і тепер їй лишалося жити лічені години. Коли вона віддала останній подих, янгол підхопив його і приніс до Бога. 

– О Всемогутній! – привітався він. – Мені здається, я знайшов найбільшу цінність на світі! 

Бог посміхнувся, але похитав головою: 

– Жертовність, звісно, є великою цінністю – та все ж доведеться тобі ще раз летіти на землю і відшукувати найбільшу з найбільших цінностей! 
Повернувшись на землю, янгол видивлявся дуже довго – аж поки не побачив вершника, який продирався крізь непролазні лісові хащі. Озброєний із голови до ніг, він мав такий лютий вигляд, що кожен упізнав би в ньому злодія. І справді, вершник мчав до хати свого ворога, збираючись безжально вбити його. 

Господарі халупи й гадки не мали про замах на їхнє життя, а вікна їхньої оселі гостинно світилися жовтими вогниками. Отож злодій вільно припав до вікна і, зазирнувши до хати, побачив неймовірну картину! Заколисуючи сина, господиня вчила його молитись і дякувати Богові за всі радощі, подаровані людям. Ця жінка – дружина його затятого ворога – нагадала злодієві власну матір, яка давним-давно так само вкладала його до ліжка й так само вчила молитися. Від цих спогадів серце лиходія розтануло, і по його щоках потекли рясні сльози. Пошкодувавши про свої лихі наміри, він поїхав назад, а янгол підхопив його сльозинку й поніс на небо. 

– Милостивий Боже! – промовив він. – Напевно, найбільша цінність – це щире розкаяння! 

Цього разу Всевишній з утіхою простягнув руки до янгола: 

– Отепер ти впорався! Для Мене це справді найвища цінність! 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували