В українці завжди відчувається гармонія: від ідеально підібраного відтінку сорочки до впевненого погляду та м’якої манірності. Це не просто зовнішній лоск – це вроджена естетика, яка передається з молоком матері. Ми знаємо, що ми – найкрасивіші, але за цією вродою стоїть щось значно глибше: тисячолітня культура рукоділля, яка в руках справжніх майстринь перетворюється на високу моду. 

Героїня нашої розповіді,  тернопільська майстриня Оксана Хоптова, – саме з тих жінок, яких називають «поціловані Богом». Її історія - це не просто шлях професіонала, це полотно, зіткане з генетичної пам’яті, сміливості та невичерпної любові до своєї справи. Нині її майстерня «Оксамит» – це місце, де народжуються образи, що мають душу. 

Талант отримала у спадок 

Любов до голки та нитки в Оксани – у крові. Корінна тернополянка, вона з ніжністю згадує канікули у селі Коцюбинці. Саме там, у затишній хатині бабусі Ганни, маленька дівчинка вперше побачила магію творення одягу. «Бабуся шила для людей, і я пам’ятаю ту особливу атмосферу: щодня гості, примірки, поради, шелест тканин… Це було справжнє таїнство», – з усмішкою  розповідає пані Оксана.  Пізніше жінка дізналася, що й бабуся по батьковій лінії Марія була майстерною кравчинею – шила бездоганні чоловічі сорочки. Тож вибір професії був зумовлений самими зорями. 

Професійний шлях Оксани Хоптової – це зразок невтомного самовдосконалення. Після школи, де замість звичайних уроків праці вона здобула кваліфікацію вишивальниці, був педагогічний університет, роки виховної  роботи учнів училища, викладання історії одягу, етики та технологій. 26 років педагогічного стажу, звання Майстрині художньої творчості – здавалося б, вершина досягнута. Проте справжній талант ніколи не зупиняється. Навіть під час складних життєвих поворотів і скорочень, Оксана не опустила рук. Вона створила власну майстерню «Оксамит», де її хобі нарешті стало справою життя. 

Та найбільшим викликом і водночас перемогою стало рішення здобути вищу профільну освіту вже у зрілому віці. Оксана вступила до Харківської державної академії дизайну та мистецтв. Її навчання припало на найважчі часи для країни. Уявіть цей контраст: майстриня слухає лекції у відносно спокійному Тернополі, тоді як її викладачі виходять на зв’язок із Харкова під звуки вибухів, а одногрупники захищають проєкти з бомбосховищ. Цей травматичний, але героїчний досвід ліг у основу її магістерської роботи, яка стала справжнім науковим і художнім проривом. 

Філософія «скромної моди» та апсайклінг 

Магістерський проєкт Оксани Хоптової «Гібридна ідентичність в дизайн-практиках моди в контексті різних релігій» – це не просто теоретичне дослідження. Це відповідь на виклики сучасності. Нині, коли мільйони українців розсіяні по світу, питання збереження власного «Я» через одяг постало особливо гостро. Оксана досліджує, як релігійні та культурні коди – силуети, орнаменти, ступінь закритості тіла – переплітаються з глобальними трендами. 

Особливу увагу майстриня приділяє феномену modest fashion («скромна мода»). У її розумінні – це не про обмеження, а про нову жіночу суб’єктність, самоповагу та гідність. Її колекції – це візуальний маніфест жінки, яка шанує традицію, але живе в ритмі великого міста. 
Технічне втілення ідей майстрині вражає своєю екологічністю та глибиною. Оксана працює в техніці апсайклінгу, тобто дарує друге життя старовинним тканинам, фрагментам вишиванок, хусткам і навіть деталям зношеного одягу. У її руках старий шовк, батист чи льон перетворюються на сучасні шедеври. Використання дефектних або розірваних матеріалів у колекції – це свідомий символ «культурних зламів» і травм, які переживає наше суспільство. 

Оксана Хоптова не лише створює унікальний одяг, а й займається реставрацією реліквій, допомагаючи людям зберегти пам’ять поколінь. У цій творчій подорожі її незмінно підтримує родина. Донька Марічка  та невістка Оленка стають першими моделями, допомагаючи на зйомках і примірках. До створення образів долучаються колишні колеги, Ліза Горбачова та Людмила Гогусь, із якими жінка працювала в училищі та талановиті учні Софія Буднік, Олена Папура та Соломія Гоцик. Майстриня також висловила щиру подяку  фотографу Михайлу Урбанському, який допоміг зафіксувати  і вміло передати  образ  і магію у кадрі, з яким вона познайомилася ще в далекому 1993 році та своєму керівнику проєкту, який допоміг в художньому оформленні та морально підтримував упродовж навчання. А також викладачам закладу, які в такий важкий час відповідально відносилися до навчання і особлива подяка Шпорхун Владиславі  – одногрупниці, яка весь навчальний період допомагала  розібратися в тонкощах навчання онлайн й іншим студентам. 

Попереду в Оксани Хоптової – амбітні плани: розширення майстерні та світові подіуми. Проте кожну свою мрію вона починає зі слова «Мир». «Ми – українці, ми роботящі і талановиті, ми обов’язково дамо собі раду, аби лише було мирне небо», – каже майстриня. І дивлячись на її роботи, розумієш: поки наші жінки так натхненно творять красу з уламків минулого та віри в майбутнє, наша культура – непереможна. 

Зоряна ДЕРКАЧ 

Світлини Михайла УРБАНСЬКОГО 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували