Піч у функціональному розумінні з’явилась дуже давно: ця назва загальнослов’янська. Вона зв’язана зі словами «печера»  і «пещись», «попеченіє». Печера, склепіння якої освітлене відблисками вогнища, і піч – поняття одного родового значення. 

Дім вважали житлом лише відтоді, як спалахував у печі вогонь.  

Піч у хаті – як мати у сім'ї. Українська піч годувала, гріла й лікувала. Спали і на ній, і біля неї – на припічку, лежанці або полу – дошках, приладнаних від печі до стіни.  

Піч – це передусім вогонь, вогнище. А воно в оселі відігравало роль не лише осередку тепла, а й духовну, згуртовуючу. Звідси метафора: родинне вогнище. Вогнище на тій стадії було свого роду символом непорушності сім’ї, його збірним пунктом і святинею.  

Піч часто білили, прикрашали декоративними розписами (Поділля), витинанками (Хмельниччина), розмальовками з паперу (Петриківці). Тобто піч завжди була символом високих естетичних смаків українців.   

Надія ШПОДАРУНОК 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували