«Ти зможеш!»

– Цій справі мене навчила Ганна Йосипівна – вихователька Заліщицького  обласного багатопрофільного навчального реабілітаційного центру, де я провів своє дитинство. На жаль, я не пригадую прізвища виховательки, але мені добре запамʼяталося, як  Ганна Йосипівна якось сказала, що принесе нам щось дуже цікаве. Можна лише уявити, з яким нетерпінням я чекав того дня. Тож коли вихователька показала нам свої вишиті роботи, я не міг відірвати від них очей. А потім Ганна Йосипівна дала мені голку, тканину та бісер і тоді я вже не міг відірвати від них своїх рук. Звичайно, що спочатку не все вдавалося, але вихователька сідала біля мене і щоразу повторювала: «Ти зможеш!» Так і сталося. Перша моя вишита робота – маленька іконка. Шкода, що вона не збереглася. Якби у мене тоді був телефон, я би неодмінно сфотографував її. А так вона залишилася лише у моїй дитячій пам’яті. 

Перші замовлення

Після цього Степан кілька років не вишивав. Заново взявся за роботу у п’ятому класі.

– Нам доручили оформити стіну у класному кабінеті, – розповідає хлопець. – Я прикрасив її своїми вишитими картинами, на яких зображені маки і калина. Потім були ще невеличкі роботи. Серйозно вишивкою я почав займатися цієї весни. У мене виникло бажання зробити подарунок дорогій мені людині – тітці Аллі. За кошти, які передала сестра, я купив заготовку для вишивки та бісер. Через десять днів картина «Квітковий чайник» була готова. Коли її побачила майстриня зі швейної справи Руслана Григорівна, то стала хвалити мене, а потім показувала усім у школі. Реклама спрацювала досить успішно, бо вже невдовзі я отримав замовлення вишити пазуху і манжети сорочки. З цією роботою я впорався за чотири дні. Пізніше мені знову дали термінове замовлення. Щоб його вчасно віддати, я не спав ночами, бувало, вишивав до п’ятої ранку. 

Ні дня без улюбленої справи

Свої цьогорічні літні канікули Степан проводить в санаторії. Але замість відпочивати, він присвячує час улюбленій справі, бо має чимало замовлень. Хтось попросив вишити сорочку, хтось блузку чи сукню. А ще потрібно собі вишити сорочку. Заготовку ще раніше купив, але взятися за неї поки що не має часу. 

– Мені дуже подобається вишивати бісером, – каже хлопець. – Колись я пробував нитками, але мені не сподобалося. Бо треба часто змінювати нитку, та й виворіт у мене не виходить красивий. А от бісером вдається ідеально. Ця робота дуже затягує і заспокоює. Люблю вишивати, коли довкола тиша, лише чути як скрипить голка, нанизуючи на нитку намистини. 

Старання мають благородні цілі

Степан зростає без батьківської опіки, тому часто доводиться самому дбати про себе. Частину зароблених коштів юнак витрачає на речі першої необхідності – одяг, гігієну, решту відкладає на мрії. 

– Дуже хочу купити новий телефон, бо цей уже старенький, камера погано працює і мені не вдається якісно сфотографувати свої вироби, – говорить Степан. – А ще прагну допомагати нашим військовим. Коли трохи «розкручуся», то певний відсоток зароблених коштів обов’язково передаватиму на ЗСУ. 

Крім мрій, у хлопця є ще й багато захоплень. Він грає в бамбінтон, волейбол, настільний теніс. У майбутньому хоче стати кондитером. Йому подобається декорувати торти. 

– Свої плани і мрії я обмірковую, коли вишиваю, – каже юнак. – Це ідеальний час для роздумів. За вишивкою я заряджаюся енергією. Особливо мене надихають яскраві кольори і картини, від яких віє домашнім затишком. Тоді в уяві постає ще одна моя мрія – красивий і просторий будинок, стіни якого прикрашатимуть мої картини з бісеру.

Марія БЕЗКОРОВАЙНА

0

0

0

0

Ви вже відреагували