Жартує:  
– На Юрія треба було приїхати. Побачили б, як урочисто та святково починається в нас пасовищний сезон.  

– А чому саме на Юрія? 

– Це давня традиція. Юрій у перекладі – плугатар, хлібороб, а святого Юрія вважають покровителем тваринництва. 6 травня селяни зазвичай перший раз виганяли домашню худобу «на пашу». Так і в нас. Після ранкового доїння вдосвіта 6 травня наше овече стадо виходить із кошари на вільні простори пастися. А я проводжаю їх мелодією трембіти. Цю традицію ми запозичили в Карпатах, на Гуцульщині. Гарно! Душа радіє. 

Цього дня  Юрій Захарчук одягає празниковий гуцульський стрій, у якому  ходить в неділю до церкви. Кафтан, вишита сорочка, капелюх – це, вважає він, істинний символ України-Руси з прадідівських часів. 

Утім, вівчарська справа Юрія і Люби Захарчуків – не романтика, а передусім праця. Усі їхні вівці каракулевої породи. Гарні-прегарні. «Каракуль» з тюркської перекладається як «чорна троянда». У овечок, правда, не тільки чорне хутро, а й коричневого окрасу, сірого. Чиста порода. Хто нею цікавиться – їде до Захарчуків прямо у Шманьківці. Тут усе їхнє овече господарство. Колишня колгоспна стайня реконструйована і відповідно обладнана. Окремо перебуває доросле поголів’я, окремо – молодняк. Доросла вівця приводить на рік лише одне ягня, тому догляд – питання особливе, адже оновлення і поповнення стада – лише з власних ресурсів. 

– Вівця – тварина Божа, лагідна та спокійна, – розповідає Юрій Михайлович. – З овечого молока  виготовляємо натуральну бринзу – продукт надзвичайно цінний для споживання. Рецепти маємо давні, перевірені, виготовленням сиру займається дружина Люба, вона у цій справі професіонал.

Сировина для виготовлення бринзи – овече молоко. Одна вівця дає 200–250 грамів молока з одного доїння, цю процедуру Захарчуки проводять двічі на день – зранку і ввечері. Видоїти 100 дорослих овечок – справа не з легких, хоч і механізована, та й часу треба понад дві години. Тож робочий день на кошарі починається о п’ятій ранку, незалежно від пори року. З одного доїння отримують 20–25 літрів овечого молока, вихід сиру – 2–2, 5 кг, тож цінність продукту вже з огляду на це зрозуміла. Окремі процеси – соління і дозрівання, яке триває кілька днів. Після цього бринза готова. Охочі ласувати нею чи придбати для ширшого споживання приїжджають до Захарчуків безпосередньо на виробництво. Натуральність сиру зумовлена й натуральною годівлею: на 10 гектарах землі росте кормова кукурудза, пшениця, люцерна, кормові буряки, в ямах – жом і силос. Є в Захарчуків уся необхідна техніка для заготівлі кормів, є і безвідмовний ослик, якого Юрій Михайлович запрягає у легкого воза, і він також трудиться для спільного результату. 

Реалії нинішнього часу накладають свій відбиток і на улюблене заняття подружжя зі Шманьківців. Раніше був значний попит на овечі шкіри, які використовували для пошиття каракулевих шуб та інших виробів, а також на вовну, яку застосовували в ткацтві. Тепер цього нема, попит практично зник. Незважаючи на це, природний процес вибракування і планового забою триває, окрім того, щороку овець треба стригти. Тож цінні шкіри і шерсть «йдуть в землю». «Серце крається усе це закопувати в яму», – з жалем каже Юрій Захарчук. Та ще щиро шкодує, що нема підтримки від держави і нема поки що охочих серед молодих господарів плекати вівчарство, вирощувати овець – воістину Божих створінь. 

Ганна МАКУХ  
Світлина Максима ОГОРОДНИКА
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували