Не дивно, що часи незалежності проявилися і турботою про пам'ять та вшанування лідерів, які свого часу долучалися до визволення України від ворогів і до визволення нашої духовності від імперських штампів, національного безпам’ятства. Так у Тернополі з’явилися дві ініціативи про встановлення у Файному пам’ятників генералу-четарю УГА та її головному командиру Мирону Тарнавському і видатному українському режисерові-реформатору, теоретику театру, драматургові Лесю Курбасу. 

Петицію стосовно пам’ятника на вул. Леся Курбаса зареєстрував тернополянин Віталій Чубатий. Це було ще далекого 2006 року. Саме тоді на території земельної ділянки між церквою святого апостола і євангелиста Іоана Богослова ПЦУ та будинком №36 було встановлено та освячено пам’ятний знак із написом: «На цьому місці волею тернополян буде встановлено пам’ятник видатному діячу мистецтва Л. Курбасу». 

Історія з пам’ятником Миронові Тарнавському розпочалась у 2008 році. Ініціативу кількох тернополян підтримали мешканці наколишніх будинків. Згодом утворилася міська громадська організація «Комітет з будівництва пам’ятника генералу Мирону Тарнавському».  

- Ідея встановити пам’ятник визріла давно, - казав тоді голова «Комітету з будівництва пам’ятника генералу Мирону Тарнавському» Тимофій Дмитрів. – Ще коли під час першої хвилі перейменувань вирішили тодішню вул. примакова назвати на честь іншої людини, такої історичної постаті як генерал-четар Тарнавський.  

З історичних джерел відомо, що діяльність Тарнавського тісно перетиналася з Тернопіллям. Наприкінці серпня 1915 в Завалові на Підгаєччині він уперше зустрівся з січовими стрільцями, заприязнившись із військовим і літератором, сотником Легіону УСС та полковником УГА Дмитром Вітовським. А згодом воював під Куропатниками на Бережанщині, брав участь у боях на Стрипі, займався стабілізацією фронту вздовж старого кордону по Збручі.  

За словами відомого історика Павла Сливки, у 1919 році полковник УГА Тарнавський був одним із організаторів та керівників Чортківської офензиви, за що отримав звання генерала-четаря. Про це в Бучачі  оголосив керівник ЗУНР Євген Петрушевич. У липні він призначив Тарнавського командуючим УГА і генерал розпочав виконання своїх обов’язків у Копичинцях. 

За словами пана Тимофія Дмитріва, члени комітету власними зусиллями привезли матеріали для облаштування місцини під монумент генералу, встановили камінь з табличкою «Тут буде споруджено памятник генералу Української Галицької армії Мирону Тарнавському» та стали чекати.  

В принципі, встановлення двох пам’ятників зупинилося на позначці «стали чекати». І в час російсько-української війни ця позначка суттєво розтягується, однак має чи не протилежне розуміння для різних пам’ятників. Так сталося, що я живу на вул. Леся Курбаса і мені часто доводиться їздити до центру Тернополя повз обидва кам’яні нагадування. І якщо скверик Тарнавського завжди чистий і прибраний, то складається враження, що Лесь Курбас чимось завинив перед тернополянами. 

У першому випадку маємо завдячувати письменниці, громадській діячці Лесі Любарській. Вона зуміла організувати і свою родину, і організацію «Культурного фронту Тернополя Лесі Любарської» для доброї справи. 

А от стосовно пам’ятного знаку Лесю Курбасу, то траву біля нього покосили лише після того, як розійшлося повідомлення, що «Сільський господар» готує відповідний матеріал. Прекрасно усвідомлюю, що мені теж можуть закинути, мовляв, живе на одноіменній вулиці, то міг би і поприбирати поблизу пам’ятного знаку. Міг би… Але є кілька «але». Найперше, потрібно мати знаряддя праці – косу, сапу, лопату. Не маю. По-друге, я вважаю, і це моя суб’єктивна думка, що місце під пам’ятник Лесю Курбасу вибране невдало. Воно розташоване на околиці Тернополя, далеко від культурних закладів і заходів, від тих людей, які шанують пам'ять про видатного українського режисера-реформатора, теоретика театру… 

Чому б не встановити цей пам’ятник поблизу Палацу культури «Березіль» імені… Так-так, саме Леся Курбаса. Він давно є центром культурного життя нашого міста, стоїть на підвищеній місцині і на цих схилах біля ПК можна було б підібрати гарне місце для гідного пам’ятника людині, чий шлях перетинався і з Тернопільщиною. Адже відомо, що в селі Старий Скалат, де пройшли дитячі та юнацькі роки Леся Курбаса, розташовано його Меморіальний музей-садиба. Майбутній режисер-реформатор, теоретик театру в юнацькі роки навчався у Тернопільській гімназії. А згодом, у 1915 році, заснував у Файному перший стаціонарний український професійний театр «Тернопільські театральні вечори». Театр був співініціатором і учасником Шевченківських свят, вшанування пам'яті Івана Франка, концертів, культурних заходів у Тернополі, Збаражі, містечках Гримайлів та Підволочиськ, інших населених пунктах краю. 

Словом, мине не так багато часу, закінчиться війна, ми оговтаємося від пережитого, відбудуємо зруйноване і знову задумаємося над майбутнім. А воно без пам’яті про минувшину, без міцного грунту національної культурної спадщини, не матиме перспективи… 

Так,  розумію, що це буде не так швидко, а тому наразі не засмічуймо ні власну пам'ять, ні ті місця, де у майбутньому стоятимуть пам’ятники нашим захисникам, провідникам, просвітителям. Україна має багатовікову історію. Кожне покоління залишало нащадкам власні здобутки та пам’ятки. Від покоління до покоління передавалися досвід, традиції, знання, спогади, легенди про історичне минуле народу. Так формувалася історична пам’ять. 
Завдяки цій історичній пам’яті ми усвідомлюємо себе як єдиний народ зі спільною історією та самобутньою культурою. Саме ця історична пам'ять додає мужності сучасним героям на полі бою, сприяє об’єднанню суспільства на боротьбу з ворогом… 

Давньогрецький історик Плутарх зазначав: «Дивлячись в історію, як у дзеркало, я намагаюся змінитися на краще і змінити своє життя». Мудрий був чоловік, прислухаймося до його слів… І обов’язково памятаймо: пам’ятники – це найперше пам’ять. І якщо її немає, ніякі кам’яні витвори не допоможуть. 

Василь ТОМИН 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували