Діти виросли, дехто уже має власні сім’ї. Найстарший син Василь навчався на зварювальника. Він має нахил до малювання, творить технікою графіті. Середущий Вадим – за кордоном. Молодший Сергій пішов добровольцем на фронт. Прикладом для нього став тато Ігор, який із 2015 року служив в АТО, а з перших днів повномасштабної війни знову став на захист рідної землі. Як згадують побратими, Ігор – АГСник від Бога. На жаль, з 15 грудня 2022 року чоловік  зник безвісти. Син Сергій служив у Національній гвардії України, тепер звільнився. 

Зростає у родині й 15-річна донечка Юліана. Вона теж малює картини, правда по номерах, створює їх із мозаїки. Першу склала Божу Матір для тата. Багато малює вночі, коли не може заснути.  

Ще з дитинства любила це мистецтво й мама Ірина. Цей хист перебрала від свого тата. Мріяла навчатися на художницю, проте мама її відмовила: «Ще з дитинства любила розмалювати палітурки у книгах, які мав мій дідусь Федір Ковальський – в’язень концтаборів. Він не раз мамі казав: «Дивися, уже художник з’явився». Адже я усі книги розмальовувала».  

Згодом Ірина навчалася у Львові на оператора поштового відділення. Працювала начальницею пошти в Угорську, Цеценівці, Рохманові, Піщатинцях, Катеринівці. А потім перебувала у декретній відпустці.  

Багато перипетій траплялося у житті жінки. Тож взялася за творчість – це відволікає від неприємних думок. Жінка відпочиває, коли створює свої шедеври.  У її доробку – вироби зі шпагату, мішковини, шишок. Створює ялинкові вироби, обереги, прикраси на пасхальні та спасівські кошики, свічки, колечка, кольє, ляльки-мотанки, квіти з цукерок, букети. 

Коли Ірина отримала повідомлення, що чоловік зник безвісти, аби заспокоїтися, почала створювати квіти з італійського гофрованого паперу, з цукерками і без них. Бувало, засиджувалася до ранку, бо не спалося.  

Коли працювала у лікарні у Тернополі, почала створювати обереги. Цим мистецтвом займається кілька років. Переконана, що її вироби мають велику силу. Передавала майстриня свої обереги для військових на передову. І каже, що він має бути у кожного українського воїна. У її чоловіка та сина Сергія завжди був оберіг від ворожих куль. Жінка і тепер спілкується з побратимами Ігоря. Передає їм ласощі та необхідні речі.  

Ірина розповідає, що часто ідеї для нового виробу черпає із соцмереж, додає щось своє. Її роботи не повторюються. Дарує працю своїх рук у храми рідного села. Часу на виготовлення виробу йде багато, все залежить від складності. 

Багато своїх виробів майстриня дарує рідним і друзям. Красувалися вони на виставці народної творчості у Шумську та під час фестивалю «Братина». 

Ірина Ніколюк вкладає у творчість частинку душі та енергії. Ніжний букет квітів, створений жінкою, чарує око.  

Тож нехай кожна творча робота дарує їй відчуття радості, надихає творити далі, шукати нові ідеї та втілювати їх у життя. Нехай в Україні настане довгоочікуваний мир і родина збереться у рідній домівці у повному складі. Це – найзаповітніша мрія мисткині. 

Мар’яна ПАРАЩИНЕЦЬ 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували