Після війни нас очікує непростий період. Ейфорію перемоги невдовзі замінить боротьба з внутрішнім ворогом. Виклики нависнуть над свідомістю та реаліями: зруйновані міста, розтрощені підприємства, заміновані поля, ріст злочинності, безробіття, еміґрація, економічний обвал, величезна кількість убитих і скалічених фізично та психологічно людей, брак робочої сили і високий рівень бідності, посттравматичний синдром. Це не застрашування – це свідомий підхід до реалій, а не рожева обгортка порожнечі. При існуючих донині методах, підходах і ставленнях подолати цю громаду проблем буде майже неможливо. Реальні та докорінні зміни повинні пройти впродовж двох-трьох місяців, інакше втратимо таку нагоду на десятиліття. Сміливі рішення та отримання великих інвестицій можливе лише при чесній системі стосунків та розподілів фінансових потоків. Інакше нас очікує чергова руїна. Який уже раз. 

Кожна із воєн належить певним причинам, певній епосі, певним особам. Людина стає супроти людини і вбиває її, бо в крайньому разі сама отримає кулю. Викреслене життя переходить у статистику втрат. Кількість зброї, суми витрат, суми прибутків починають бізнесові перегони поміж собою. 
Вже нині повернення з фронту після поранень чи у коротку відпустку приносить воїнам два психологічних випробування. Перше сповнене радістю зустрічі із рідними, перебування у своїй аурі спілкування, у домашньому гнізді. Друга супротивна їй – зустріч із фальшивістю, збайдужінням, несправедливістю, яких так і не випалили вогнища боїв із людського повсякдення та мізків диванних героїв при владі. Тоді виникає стан супротиву, а то й агресії. Це при невеликій кількості тих, котрі повертаються, а коли прийдуть додому всі – може настати дуже непроста ситуація у країні. 

 
Кривду лікують правдою, приниження – справедливістю, ненависть –  любов’ю. Відбудова не лише інфраструктури, не лише відновлення місць для життя і праці, а й відбудова душ очікує нас попереду. Перш аніж відбудовувати державу, доконче потрібно очистити від сміття та небезпечних предметів й людей її терени. З поверненням миру на отчі землі повернеться й величезний масив тих, що уникали, ховалися, втікали, зраджували свою країну, яким вона чужа, а то й ненависна. Хоча і нині їх серед нас немало зосталося. І тут теж не можна пускати все на самоплив. У крайньому разі незалежність зникне  як весняний сніг. 

 
З іншого боку й тим, котрі повернуться, потрібно теж усвідомити, що відбудовувати нам для нас країну ніхто «зі сторони» не буде. Тобто з фронтів кривавої бійні потрібно буде кожному переміщуватися на фронти наведення порядку, долучатися до пошуку й покарання винних у такій обстановці, вичищення органів влади на всіх рівнях від запроданців і манкуртів. А ще складності психологічного перемикання чи навернення до цивільного життя. І тут психологами повинні стати не «випускниці скорочених онлайн-курсів», а люди, які розуміють, відчувають, усвідомлюють із ким та про що вести мову. 

Також слід зробити детальний аналіз промахів, помилок, хибних рішень і розкриття механізму й носіїв відвертої зради. Це потрібно для підбиття підсумків і вироблення висновків, аби не допустити надалі подібних катастроф, які наближають ціле людство до ядерної прірви. Без таких уроків ми приречені знову й знову проходити через бар’єри злетів, падінь, втрачених мрій, зневірено «стрягнути» у місиві гіркої реальності.  

Модель нашої держави та шляхи розбудови громадянського суспільства, із яких вилучено національний стрижень, приречені на деформування й остаточну їх руйнацію. Українська мова для нашої держави – це дорога до індивідуального та суспільного розуму. Окупація знеукраїненими спритниками влади, освіти, культури рівнозначна добровільному поверненню народу в клітку рабства. Тому адаптація й реабілітація набагато складніші та об’ємніші поняття, аніж лікування та відновлення стану здоров’я людини. Гадаю, оті виклики перемоги потрібно аналізувати вже та оперативно виробляти форми й методи для втілення швидких і дієвих рішень.  

Олег ГЕРМАН, 
заслужений діяч мистецтв України 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували