Благодійницею виявилася Наталія Чанцева. Також мати п’ятьох дітей, яка з початком повномасштабної війни переїхала з сім’єю із Харкова в  селище Козлів на Тернопільщині, де й живе зараз. Їй 44 роки. З чоловіком Романом і двома найменшими дітками – семирічною Соломійкою та шестирічним Іванком –  у Козлівській громаді в них тепер другий дім.  

– До Харкова ми переїхали із Сум, коли життя там стало нестерпним, – розповідає Наталія. – Два тижні з дітьми в Харкові жили в погребі. Це був березень 2022 року. Обстріли не припинялися. Я сказала до чоловіка: вези нас куди хочеш, щоб діти не бачили цього жахіття. Так евакуаційним поїздом ми прибули на Тернопільщину. 

У Харкові залишилися старші сини – 22-річний Віталій та 24-річний Богдан і донька Анастасія. Богдан працював на станції технічного обслуговування, мав там наречену, не хотів нікуди виїжджати. А Віталій невдовзі таки приїхав у Козлів, де знайшла прихисток його родина. Тут допомогли хлопцеві з роботою, працював. Найменших влаштували в дитсадок. 

Невдовзі до Чанцевих прийшли військові, принесли повістку для Віталія. Не роздумуючи, хлопець поїхав у військкомат. Це було у серпні-вересні. Після місячних навчань у Житомирі – Бахмутський напрямок. 4 листопада 2022 року прийшла страшна звістка від побратимів: Віталик загинув на бойовій позиції, йому відірвало руку і прошило бік, смерть була миттєвою. 

Воїна Віталія оплакували і ховали всією громадою в Козлові. Звідси, як каже Наталія Чанцева, їм уже нема куди їхати. Могила сина – її біль, випробування, карма. Рана, яка ніколи не загоїться… 

Коли ховали Віталія, відкрилася матері несподівана таємниця – її старший син Богдан попросився на захист Батьківщини услід за молодшим, а матері, щоб не хвилювалася, не сказав. «Усі знали, крім мене», – сказала Наталія в телепрограмі «Я не забуду». 

На колінах благала Богдана, щоб не їхав на фронт, бо ж є таке право, коли гине на війні хтось із рідних. Не послухав. Через два місяці після загибелі Віталика вразила материнське серце друга тяжка новина – Богдан під Бахмутом не повернувся із бойового завдання, повідомили – пропав безвісти. В його військових штанах, які передали з фронту побратими, була фотографія Віталія. Старший брат йшов на війну помститися за молодшого. «Відімщу і повернуся», – казав. 

До участі в телепрограмі «Я не забуду», ведуча якої – талановита журналістка Ірина Хоменко, був запрошений голова Козлівської громади Володимир Колісник. Зважаючи на невідкладні справи в громаді, Володимир Михайлович приєднався до телепередачі онлайн, через відеозв’язок. 

 
– Наша невелика громада прийняла і прихистила у березні 2022 понад 260 переселенців із прифронтових областей, – дещо згодом розповів Володимир Колісник журналістам «Сільського господаря». – Важко було дивитися без сліз: дві сумки і діти на руках – такі були їхні статки. І зараз живе 67 внутрішньо переміщених, більшості з яких нема куди повертатися. Сім’я Наталії і Романа Чанцевих особлива – це сім’я Героя. У Дмухівцях придбали дім, доробляють, стараються. У Козлові нещодавно відкрили продовольчу крамницю. Щотижня приносять гроші для допомоги захисникам – жителям громади, у цю велику спільну справу вже внесли понад 60 тисяч гривень власних коштів. Наші односельці їх щиро полюбили. Те, що Наталія стала рятівницею незнайомої для неї жінки, зовсім не дивує: ця людина справді здатна на такий благородний вчинок… 
З львівським центром «Жіночі перспективи», як розповіла під час телепередачі координаторка програми «Жінка для жінки» Ірина Юзик, Наталію Чанцеву звів неординарний випадок: знаючи, що така програма є і перебуваючи у березні 2022-го в матеріальній скруті, вона звернулася до львів’ян за допомогою – просила 4 тисячі гривень на речі першої необхідності для найменших діток. Від невідомих благодійниць швидко отримала тоді і цю невелику суму, і посилку з дитячим одягом. 

– Минув деякий час, Наталія знову нам зателефонувала, – продовжувала розповідь Ірина Юзик. – Ми дізналися, що в неї на війні загинув син, вона отримала від держави великі виплати і тепер хоче сама допомагати жінкам, які перебувають у скруті. Оскільки йшлося про дуже тяжкі гроші, отримані через загибель сина, через велику трагедію, а також зважаючи на те, що в сім’ї ще є маленькі діти, ми намагалися переконати Наталію цього не робити, залишити кошти в родині. Вона не змінила свого рішення. 

Тоді на розгляді в центрі були звернення від Олени Габ про потребу оплати спочатку однієї онкологічної операції, потім – другої.  Наталія стала для неї благодійницею. На анонімних засадах.  Це один із принципів роботи програми «Жінка для жінки»: якщо благодійниця не хоче розголошувати свого імені – центр не розголошує.  

– Ви врятували нашу маму! – семеро дітей Олени Габ на онлайн-зв’язку щиро дякували Наталії Чанцевій.  

– Це не я. Це мій син, – тамуючи ридання, як молитву промовляла в студії красива жінка. – Це гроші, які не роблять мене щасливою. Я була б щаслива, якби мої діти були зі мною. 

А сили допомагати іншим додає їй віра в те, що старший син Богдан, який офіційно вважається зниклим безвісти, – живий… 

Ганна МАКУХ  
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували