Володимира поважають на Теребовлянщині. Вперше став старостою у 24-річному віці. На посаді вже два скликання. Нині його обов’язки покладені на старосту сусіднього села, а Володимир пішов на війну захищати сім’ю та Батьківщину. Вдома його чекають дружина Люба, син Макар, донечка Орися, якій у травні буде рік, а також батьки і вся родина.  

– Володимире, Вас, мабуть, війна не застала зненацька, адже «Правий сектор» завжди готувався, вишколювався. Згадайте свій ранок 24 лютого 2022-го...

  
– О 6:10 до мене зателефонував один із командирів 6-ї резервної сотні Добровольчого українського корпусу «Правого сектора». О 7:30 ми вже виїхали з усім теребовлянським осередком «Правого сектора» до Тернополя, а звідти – до Києва. Я раніше не служив в армії, проте вже понад десять років належу до мілітарних структур: спочатку був у ВО «Тризуб» ім. Степана Бандери, згодом долучився до «Правого сектора». Ми з однодумцями проходили навчання, бо розуміли неминучість великої війни. Коли ворог стягував до кордонів війська, усвідомлювали, що буде великий наступ.

    
– «Правий сектор» попередніми роками війни брав участь в обороні країни як добровольчий батальйон – без зарплат і соціальних гарантій. З 2022-го організація належить до ЗСУ. Розкажіть про вашу бригаду.  

– Торік у квітні «Правий сектор» легалізувався. Всі ми – добровольці, але тепер – у складі ЗСУ. Належимо до 67-ї окремої механізованої бригади. У наших рядах – свідомі та мотивовані воїни, панує дух побратимства. Командири разом із бійцями ідуть на завдання, всі ми разом – в окопах, разом готуємо їжу. Ніхто не дає злочинних наказів, ніхто не кидає хлопців на смерть. Останнім часом до нашого підрозділу долучилося багато мобілізованих. Однак наше командування відбирає військовослужбовців, які близькі з нами за переконаннями, близькі за духом.  

– Ви з патріотичної родини…  

– З моєї родини ніхто не був в ОУН-УПА, але вдома у нас завжди панував патріотичний дух. Пам’ятаю, як бабуся ще малих нас із братом вчила патріотичних віршиків, один з яких: «Хто ти є? Українець з роду! Для кого живеш? Для народу! Любиш нарід? До загину! А в що віриш? В Україну!». Під час навчання на географічному факультеті Тернопільського національного педагогічного університету я брав активну участь у громадському та політичному житті краю. Маю за честь належати до числа тих, хто був при витоках організації «Правий сектор». До нас приєдналися однодумці, багато хто усвідомив питання державотворення в наших лавах. У той період я сформувався як націоналіст.  

– Що криється за агресією росії проти України?  

– Допоки існуватиме московія як імперія, а москалі як народ, вони завжди будуть дивитися на нас як хижак на здобич. Суть імперій – загарбництво, захоплення нових територій, фізичний і політичний вплив. Без такої «підживки» імперії розпадаються. Московія все це добре розуміє, тому намагається втриматися. Після розпаду радянського союзу росія бере постійну участь у війнах: в Грузії, Абхазії, Сирії, на Кавказі. Російсько-українська війна триває вже дев’ять років. Репресивні методи московитів не змінюються, а стають ще жорстокішими. Вони готові нас знову вивозити в сибір, катувати в тюрмах, розстрілювати... Як були варварами тисячу років назад, так і залишилися ними. Тяжка і виснажлива ця війна, але московія своєю агресією, як би це дивно не звучало, перетворює українців у націю. І нам у цій війні потрібно не просто перемогти одвічного ворога, а знищити російську імперію так, щоб вона вже ніколи не піднялася з колін. Якщо цього не зробимо, то нашим дітям та онукам теж доведеться  брати зброю в руки і боронити свої сім’ї та державність. 

Український народ стає нацією. Це дивовижний шанс для якісних перемін. До Революції Гідності ми, націоналісти, вважали, що на пропагандистську діяльність треба хоча б сотню років, щоби бандерівський прапор перейшов Дніпро. Але 2014-й рік все змінив. Бандерівська армія перейшла Дніпро, бандерівський прапор з’явився в Харкові, Одесі, на Донеччині й Луганщині.   

– Бачите цю переміну серед жителів у зоні бойових дій?  

– Українці, в чиї міста і села прийшов «русскій мір», побачили справжнє обличчя московської імперії. Якщо частина з них раніше толерувала московії, не сильно переймалася правдивою історією України, то тепер всі відчули на собі жахливу реальність. Серед українців зросла національна свідомість. Маємо шанс створити потужну українську націю, яка буде орієнтуватися на власні сили, на свої інтереси, буде суб’єктом геополітики, а не об’єктом. Коли ми торік були на Харківщині, багато людей розмовляли московською мовою, нині – значно менше. Аналогічна ситуація на Донеччині. Місцеве населення змінюється. А як інакше, якщо хтось чекав «русского міра», а побачив, що російська армія зробила з Волновахою, Соледаром, Бахмутом, Маріуполем?.. Ілюзії розвіюються. На окупованих територіях серед місцевих жителів «вилізли» москвофіли. У цьому теж є «плюс», бо їм довелося чи доведеться виїхати вслід за московським військом із нашої землі. І дав би Бог, щоби вони більше в Україну не поверталися.  

 
Іванна ГОШІЙ 

На світлині: староста з Теребовлянщини Володимир Кобильняк у рядах захисників із перших днів повномасштабної війни. 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували