Народився Павло Доценко в селі Борсуки Лановецького району у подружжя Василя та Неоніли 28 лютого 1976 року. Саме напередодні у цій хаті в розквіті юних сил раптово помирає дядько новонародженого, Юрій. Разом із радістю в оселі не стихала жалоба, плач, голосіння. Приголомшені, запечалені батьки покійного Полікарп Маркович і Феофанія Василівна, переживши душевні страждання, появу на земний світ онучати сприйняли як благовістя, милосердя Всевишнього. За згодою батьків новонародженого взяли під свою опіку добросердні дідусь і бабуся. У їх тривожному житті засвітився промінчик світлої радості, збудив ласку й тепло. 

Старіючі родичі всім серцем, щедрою душею горнулися до Павлика, який став їх утіхою та розрадою. Після смерті опікунів хлопчина залишився в сім’ї, а виховницею стала старша сестра Неоніли – Валентина. Звідти пішов у перший клас, закінчив середню школу, насолоджувався юнацьким життям. Ще з підліткового віку майбутній воїн загартовував себе у спорті: активно грав у футбол, любив купатися і плавати у сільському ставі. 

Зі шкільних років Павло захоплювався математикою. Не дивно, що доля повела його навчатись спочатку у Київський технікум електроніки (тепер Київський фаховий коледж електронних приладів), здобув спеціальність техніка-електроніка. Не гаючи часу, вступив у Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського з метою стати фахівцем із комп’ютерних наук. 

Між навчанням у виші Павла Доценка мобілізовують на армійську службу в саперні частини, він отримує звання сержанта. Повернувшись з війська, продовжує навчання на заочному відділенні. 

Щоби бути ближче до рідних, Павло влаштовується працювати оператором у Лановецькому відділенні «Укрпошти». На цій посаді молодому чоловікові доводилося часто підміняти колег у віддалених селах, із труднощами туди добиратися. Не маючи там житла, звільнився і став працювати будівельником у рідному селі в ПСП «Агрофірма «Горинь».  

Павло любив клопотатися в домашньому господарстві. Доля дала йому хист майструвати, столярувати. На втіху тітки Валентини, зробив у помешканні євроремонт, спорудив на подвір’ї нову металеву огорожу, охоче допомагав сусідам. А ще чарувала молодого чоловіка природа. Доглядав старий садок, кілька років тому посадив поблизу оселі десять молоденьких вишень. Скоро їх ніжні пагони розквітнуть білосніжним цвітом, наллються запашним соком пацьорки ягід як пам’ять про садівника… 

Для борсуківлянина Павла Доценка не була несподіваною мобілізація на фронт  у жовтні 2023 року. На запитання відповідав по-чоловічому стисло: «А хто піде?». Сержант, а пізніше старший сержант Доценко воював на бойових позиціях біля Бахмута, Часового Яру, Куп’янська, Сріблястого лісу та в інших «гарячих» точках війни як боєць прикордонного загону ім. Героя України, полковника Євгена Пікуса. В одному з боїв у січні 2024 року був поранений, лежав у госпіталі, але рідні про це дізналися лише під  час його відпустки. 

Технічно обізнаний, з досвідом армійської служби, авторитетний і дисциплінований Павло Доценко в чині інспектора прикордонної служби 2-ї категорії, другої прикордонної застави четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування, військовим командуванням був направлений на Черкащину для випробування мінометів, згодом готувався їхати на навчання у Францію. 15 лютого 2025 року, напередодні свого 50-ліття, мужній воїн загинув. 

Селянська родина Доценків традиційно черпала снагу до життя у боротьбі за волю України ще з глибин своїх предків. На початку розбурханого революціями ХХ століття прадід  Григорій Михайлович, кавалер георгіївських орденів царської армії, покинув військову службу і пішки з петербурга добирався додому, щоб захистити від свавілля батьківську землю. Рідна тітка Павлового батька Ганна воювала у повстанському загоні Тимофія Басюка зв’язковою під псевдо «Ксеня» і відчайдушно кинулась у криницю, щоб не потрапити під арешт і тортури нквс. 

У нинішні часи брат Павла Ігор добровольцем пішов воювати в АТО. Його старший син Дмитро брав участь у протестах на Майдані під час Революції Гідності, атовець, добровільно влився в ряди ЗСУ з початку повномасштабної війни. Ігорів молодший син Михайло, офіцер-танкіст, під час боїв на фронті проявив себе відважним командиром, якого шанували бійці, завжди був попереду. В одному із жорстоких боїв танк молодого командира уразив ворожий дрон. Досі невідома його доля, адже територія тепер окупована. Ще з 29 серпня 2025 року стривожені родичі чекають звістки з вірою, що живий. 

Така патріотична родина Павла Доценка, в якій витає нескорений дух відданості й любові до рідної землі. А Павло, боєць-Герой, вже ніколи не повернеться додому. Залишаються лише болючі, світлі, немеркнучі спогади. І пам’ять. Серед 33 загиблих воїнів на Алеї слави в Борсуках його обличчя усміхнене, привітне… 

Згідно з рішенням керівництва Борсуківської громади, на приміщенні школи в Борсуках невдовзі з’явиться меморіальна дошка з іменами  загиблих в російсько-українській війні її випускників. Серед них – Павло Доценко. Свято бережуть пам’ять про рідну людину його мама  Неоніла Полікарпівна, тітка Валентина Полікарпівна, сусідка Марія Бус, односельці. 

…Красується всіма барвами вже друга, після загибелі Павла, весна. Ще трохи – і забуяють білим цвітом посаджені ним молоді вишеньки. Спогадом про свого садівника. На радість людям. 

Григорій ВОЛЯНЮК 
с. Борсуки на Лановеччині 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували