Свічникарство для її учнів стало способом відкрити українські традиції та долучитися до великої благодійності. 

«Коли наші старші учні власноруч виготовили різдвяні свічки, ми домовилися з церковними представниками і, реалізувавши їх на свято, змогли передати 500 євро для вихованців медичного центру «Дім метеликів» (проєкт «Місто Добра» у Чернівцях), – розповідає пані Неля. – Стрітенські ж свічки, зроблені руками дітей, принесли ще 550 євро. Ці кошти разом із гуманітарним вантажем ми відправили для потреб невиліковно хворих діток цього ж центру». 

Сама Неля Герман приїхала до Ірландії на зламі століть із села Стрілківці, що на Борщівщині. Вона згадує, що початковий етап адаптації був непростим, проте прагнення «вибудувати власну Україну» далеко від дому завжди тримало її в тонусі. Нині світ не втомлюється дивуватися талантам українських жінок, а Неля лише усміхається: «Таланти завжди у розвитку. Все, що ти робиш своїми руками – це творчість, де немає межі досконалості». 

Десять років тому її український дух знайшов втілення у свічникарстві. Тепер у великодніх кошиках її друзів і знайомих обов’язково сяють авторські свічки. Це майже ювелірні вироби: свічки-писанки з вигадливими орнаментами, вироби, декоровані вербовими котиками, заквітчані м’ятою чи тендітними орхідеями. 

«Я обираю світлу основу – білу або кремову, щоб малюнок був яскравішим, – ділиться секретами майстриня. – Виготовляю спеціальні воскові елементи, які наношу на свічку. Золотисті чи сріблясті візерунки імітують розпис і додають рельєфності». 
Розглядаючи її колекцію, важко стримати захоплення: тут і тендітні ялинки, і різдвяні шопки, букети з маками, національні символи та впізнавані елементи борщівської вишивки. Кожен виріб – це історія. 

«Наші предки вірили в магічну силу вогню. Свічка супроводжувала людину від народження до останньої межі, слугуючи оберегом дому, – пояснює Неля. – Кожна має своє ім’я та призначення: Громнича, Страсна, Трійця, христильна чи вінчальна...». 
Технологія створення «кучерявих» різьблених свічок нагадує справжню магію. Це завжди миттєва імпровізація. Майстриня занурює заготовку в різнокольорові фарби, чергуючи їх із холодною водою, а потім швидкими рухами ножа-петельки надрізає та закручує віск у витончені хвилі, поки він ще теплий. У деякі свічки вона втискає сушену лаванду чи ромашку, в інші – заливає віск по спіралі, створюючи багатоколірні «вихори», що «танцюють» під час горіння. 

Особливе місце в житті Нелі посідає власна пасіка. «Що за українець без свого меду? – жартує вона. – Раніше казали, що навіть маленька пасіка дає мед на Спаса і віск на свічку Господу». Свічки з натурального бджолиного воску мають цілющі властивості, вивільняючи при горінні аромати прополісу та смол. Додаючи ефірні олії кориці, ванілі чи гвоздики, Неля перетворює свої вироби на засоби ароматерапії. 

Дивлячись на синю свічку, прикрашену неймовірним букетом, мимоволі думаєш, що палити таку красу – майже святотатство. Але майстриня заперечує: «Свічки створені для того, щоб горіти. Тільки так можна відчути їхню містику. Кажуть, колір полум’я сигналізує про енергетику: синє світло – знак присутності вищих сил, жовте – тепла емоційна енергія». 

Для Нелі Герман, вчительки української літератури, свічка – це ще й потужний літературний образ. Вона згадує стародавній обряд «женити свічку» та славетну драму Івана Кочерги «Свіччине весілля». У цьому творі боротьба за світло стає символом боротьби за свободу. 
«Нині слова Кочерги звучать надзвичайно актуально: «І свічки мирної не варта та країна, що в боротьбі її не засвітила». Світло – це символ нашої незалежності та права жити на своїй землі», – переконана вона. 

Завершуючи нашу розмову, майстриня звертається до всіх із теплим побажанням: «Нехай світло свічки зігріє ваші серця, а тепло родинного вогнища додасть сил на шляху до миру. Бажаю, щоб ваше життя було чистим і всесильним, як свічка, що несе своє світло крізь тисячоліття». 

Людмила ОСТРОВСЬКА, 
спеціальна кореспондентка газети «Сільський господар» у країнах Європи  

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували