Народився Мирон Федорів 12 квітня 1907 року в родині Олекси і Марії в селі Криве Бережанського повіту (нині Козівщина) на Тернопіллі. Молодою померла мати. Батько, на утриманні якого залишилося троє дітей, одружився вдруге з жінкою, що мала двох своїх дітей.  

Після початкової школи Мирон Федорів закінчує Бережанську гімназію. Уже тоді яскраво проявилися його здібності до диригування. Навчається у монастирі отців василіян у Жовкві. У 1937–1938 роках працює греко-католицьким священником у Варшаві. Впродовж трьох років студіював у Варшавській консерваторії у К. Сікорського, у Віденській музичній школі у Л. Райбенсніса та Ф. Бурчарта (1942–1944). Удосконалював свої знання у сфері музики в Зальцбургу, композиторстві та диригентстві – у Т. Шенемана, Й. Маркса і К. Кравса. Завершив навчання у Філадельфійському університеті «Темпа» (США). 

Там, за океаном, і проявився повною мірою його талант. Мирон Федорів видав в Америці понад три десятки збірників і музикознавчих праць. Творив як композитор у двох царинах музики: церковної і світської. До першої належать «Українські релігійні пісні», «Церковні пісні для мішаного хору», «Єрусалимська утреня», «Велика вечірня з Литією», «Служба Божа (F-dur)», «Воскресна утреня», «Збірник літературних співів Закарпатської Церкви Візантійського обряду», «Українські релігійні пісні» у двох частинах та інші.  

У 60-х роках минулого століття у Чикаго виходить четвертий збірник «Українських пісень» на жіночі голоси, а у 80-х у Філадельфії – пʼять збірників з тією ж назвою для мішаних, чоловічих  і  жіночих хорів. Це твори для хорових колективів із фортепіанним супроводом і акапельні оригінальні солоспіви на поетичні тексти різних авторів та низка народних пісень, коляд, щедрівок, веснянок, повстанських, стрілецьких пісень, лемківських і творів циклу «Бойки в піснях». У всіх струменить свіжий український музичний подих. Для дітей шкільного віку підготував для двоголосого хору майже 300 церковних і народних пісень. 

Серед музикознавчих праць маестро найпоширеніші – «Наш обрядовий консерватизм у практиці», «Напрямні праці літургічної комісії», «Генеза і розвиток українських церковних наспівів» та ін. 

Видаючи цикл молебних пісень до Матері Божої («Церковні пісні для змішаного хору»), Мирон Федорів прагнув до поширення культури церковно-хорової пісенності і вважав, що церковні пісні геніальні, бо творили їх «Богом музично обдаровані піснярі». «Єрусалимська утреня у Велику Пʼятницю» композитора для мішаного хору належить до винятково урочистих служб, які відправляють один раз на рік. Ця традиційна церковна відправа за формою грецька, а в сенсі музичному – українська. Вона є особливою за колористичним мереживом наспівних мотивів, тому її можна співати на сцені як ораторію «а капелла». 

У памʼять 1000-ліття хрещення Руси-України (988–1988) М. Федорів скомпонував чудову мелодію церковного гімну, здобувши за це визнання серед композиторів вільного світу. З цієї ж нагоди створив «Велику вечірню з Литією». Це чудовий зразок наспівної сторінки Галицької церкви, висококультурний її здобуток щодо форми, змісту та співочого матеріалу, який зачаровує нас помисловістю у молитвах, хоровою стилізацією та музичним виразом літературного змісту. Друге ж видання «Служби Божої» (Філадельфія, 1982) подано композитором за українським народним наспівом, або т. зв. «самолівкою». У такому ж співі було більше свободи для хористів, ідучи в ногу з часом, автор застосовував нові форми, методи і відходив від канонів консервативної школи. Хорове дійство ставало величнішим і одухотворенішим. Церковний спів – витвір наших предків, він подібний до народних пісень. Це основний чинник зовнішнього культового вияву, який надає нашому обрядові особливого звучання. 

Цінним є наукове дослідження «Кодекс українських церковних наспівів Галицької землі» у двох томах. Ця солідна праця була видана за сприяння Сестер Чину Святого Василія Великого 1983 року у Філадельфії. Церковний спів поруч із українською народною піснею, за визначенням митрополита Івана Огієнка, відіграв у культурному розвитку України превелику роль, він став доказом нашої окремішності, а також ліг в основу російських наспівів. Це був виразник нашої свідомості, зʼєднуючи нас у часи лихоліття. Мирон Федорів, дошукуючись коренів церковних співів, спирається на дослідження відомих вітчизняних істориків, політичних, культурних і церковних діячів, зокрема М. Грушевського, Є. Голубинського, М. Смотрицького, М. Чубатого, О. Кошиця, Б. Грінченка і чеха Ф. Дворника. Автор констатує, що «Закарпатська Русь, як частина українських земель, була колискою всеукраїнського християнства, що з духовенством, церковним обрядом, письменництвом і богослужбовими книгами перейшло через Галичину аж до Києва» і тому допускає, що закарпатський спів міг відіграти певну роль у формуванні не тільки галицького, але й київського церковних співів. Він вірив, що «настане ще час, коли наш церковний спів у його багатстві залунає могутньо, як колись, користуючись тими записами, що стануть помостом між часами гіршими і кращими».  

М. Федорів є автором музики на слова канадської поетеси і громадської діячки Тетяни Федорів, з дому Микитів, яка народилася на хуторі Веснівка (тепер Козівського району) і була заміжня із Ярославом Федорівим, братом Петра Федоріва («Дальнича») – референта СБ ОУН на Закерзонні. Перебуваючи на еміграції, він дружив і часто спілкувався із односельцями на канадській землі, лікарем Михайлом Костівим і фотографом  Ярославом Федорівим.  

Мирон Федорів був відомим церковним і суспільним діячем, музичним керівником багатьох імпрез у Європі та Америці, автором багатьох статей у діаспорі. Захоплювався легендарним канівським старостою Миколою Потоцьким, який збудував монастир у Почаєві до імпозантної лаври, яка перетворилася на великий церковно-культурний осередок на західних землях України. Микола Потоцький, перейшовши на греко-католицький обряд, став також жертводавцем для наших монастирів у Бучачі, Зарваниці та Городенці. Декілька музичних творів композитора вперше прозвучали в Тернополі у виконанні Молодечих Ансамблів із м. Торонто (Канада) під керівництвом В. Кардаша на міському стадіоні Тернополя у 1990 році. Останні роки проживав у одному з пансіонів отців василіян у США, там же 23 грудня 1996 року прийняв Святі Тайни та упокоївся в Бозі. 

Залишилась його багата спадщина, що заслуговує наукового вивчення та активного використання на рідній землі. Саме про це він мріяв, проживаючи на чужині.  

Степан ФЕДОРІВ, 
член  Спілки слов’янських письменників України 

На світлинах: сестри василіянки Марія і Софія доручають книгу професора Мирона Федоріва «Українські Богослужбові співи з історичного і теоретичного погляду» митрополитові Йосифу Сліпому; композитор Мирон Федорів.


 

0

0

0

0

Ви вже відреагували