А потім зовсім не бачила сенсу у подружньому житті й у неї був абсолютно відсутній материнський інстинкт. До сина Назара була байдужою, ні ласки, ні теплоти, ні обіймів. А чоловіка з кожним днем дедалі більше ненавиділа. 

Отож, коли одного дня на вулиці випадково зустріла колежанку, з якою колись займалася танцями, дуже зраділа. 

– Ганнусю, а ти майже не змінилася. Хлопчика маєш просто диво. Материнство тобі личить. 

– Ой, не починай, Аліно. Хочеться легкого і заможного життя, про яке давно мрію. Семен ніби й не поганий, але… 

– Ну, тоді гайда зі мною за кордон. А свекруха нехай із онуком бавиться. Світу побачиш, єврики привезеш. Через три тижні до Китаю їду, в клубах танцюватиму. Зв’яжуся з менеджером. Йому якраз така яскрава блондинка потрібна.  

Подруги відразу обмінялися номерами телефонів і Ганна загорілася ідеєю поїздки за кордон. 

– Семенчику, – стелилася дружина, – ти ж знаєш, я зовсім не жила. Бачила одні злидні, сварки і п’яні пики. Відпусти лише на один рік. Ми житло більше купимо. Я теж хочу щось хороше для сім’ї зробити. 

– Ганнусю, Назарчику лише рік минув, а тебе вже у світи тягне… 

– Нехай їде, – не перечила свекруха. – Через місяць на пенсію вийду. Онучок сам не залишиться. 

Так молода жінка опинилася на чужині, де запалювала танцями не зовсім тверезих чоловіків. Зовсім скоро познайомилася з азіатом на ім’я Пінг. Хлопець дарував українці дешеві подарунки і бажав близькості. Жінка втратила голову. Пінг усе зробив, аби завоювати серце заробітчанки. Ганна знову завагітніла й народила доньку. 

Із Семеном за весь цей час лише кілька разів спілкувалася. Вона ж бо була дуже зайнятою, займалася лише собою. Зізналася, що кохає іншого, хоче розлучення, від сина відмовляється.  

Але життя опісля кардинально змінилося. З часом Пінг до неї охолов і вона знала напевне, що він їй зраджує. Теперішня свекруха відверто зневажала невістку. І за їхніми законами, Пінг, який був старшим сином, повинен забезпечувати матеріально усю свою чималеньку родину. Ганні ж перепадали від цього одні крихти. 

Тому жінка вирішила діяти. Знову придобрилася тепер уже до другого чоловіка. 

– Милий, – казала, – піду на курси манікюру.  

– Хіба вдома роботи мало? – бурчав той. – Мама з дитиною сидить, а ти вічно байдикуєш. 

– Нам же кошти потрібні. 

– Гаразд, йди. Але ти знаєш, що твої заробітки ділитимуться на всіх. 

Ганні вкрай не подобалося таке нице життя. Тому частину грошей навчилася добре приховувати. Про Назарчика зовсім не згадувала, серце не щеміло за синочком. А от з донькою було все навпаки. Чи то інстинкт прокинувся, чи вічно зла свекруха наштовхнула на роздуми, невідомо. Проте Ганнуся обожнювала свою Лану, що в перекладі означає гірська квітка орхідея. Після роботи не втомлювалася цілувати доню, гратися з нею, чим страшенно обурювала свекруху. Стара Мей постійно контролювала і критикувала невістку. 

– От нероба, – постійно говорила та. – Берися вже до приготування вечері. Чоловіки мають бути нагодовані. 

Йшлося про двох братів Пінга та ще й його батька. На рис, курячі нутрощі і гострі приправи українка вже дивитися не могла. Чоловік неодноразово натякав, що коли вони розійдуться, Лана залишиться тільки з ним. 

І через шість років жінка наважилася на втечу. Страшенно скучила за Україною. Їй так бракувало простих звичайних страв, а борщ просто снився. 
Та от горе, коли сідала в літак, у Лани несподівано піднялася температура. Дороги назад не було. Прибувши в Україну, потрапила з малечею в лікарню. 

– Невідома інфекція, – констатували медики. Вони годували обіцянками і лише розводили руками. Після двох виснажливих тижнів у реанімації Ланочки не стало. 

Пінг по телефону рвав і метав. 

– Як ти могла втекти? У вас же там кривава війна. Ми стільки для тебе зробили, невдячна, – кричав. – Доньку не вберегла. Можеш більше не повертатися. Подаю на розлучення. 

Те, що так раптово пішла з життя Лана, справді ошелешило Ганну. Вона не могла в це повірити, біль ще довго не відпускав.  
Проте взяла себе в руки, придбала кімнату в гуртожитку. Тепер з голови ніяк не виходила думка: «Як там її первісток?» Вона повинна його будь-що обійняти, вибачитися і поїхала до колишнього чоловіка. 

– Хочу побачити Назарчика, – просила ще з порогу. 

– Скільки років минуло, згадала нарешті про сина, – дивився на неї здивованими очима Семен. 

– Не зловтішайся, я доньку поховала. 

– Співчуваю. Але запізно приїхала. У мене інша половинка, Назар її мамою називає. А ще маємо спільну дитину. Тепер усі вони разом із моєю ненькою у Польщі проживають. Коли про тебе йому щось розповідали, він нервував і виходив в іншу кімнату. Тому, прощавай, зозуле. 

Ганна розгублено стояла в коридорі перед зачиненими дверима. Розуміла, їй вже ніколи не вдасться повернути втрачене. Вона сама винна, бо так легко відмовилася від свого справжнього щастя, загубила найцінніше – своїх кровинок. Жінка стільки років думала лише про себе, а насправді просто змарнувала власну долю… 

Оксана ВОЛОШИНА 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували