Їхні квіти розкуповують мов мед, тож поспішити варто! Ми завітали до цієї гостинної родини, щоб розпитати про секрети їхнього господарства, а почули ще й зворушливу історію кохання, що зародилася серед швейцарських краєвидів. 

Мрії, що повели за обрій 

Микола – теребовлянець із душею мандрівника. Ще будучи студентом Одеського аграрного університету, він мріяв побачити світ. «На другому курсі до нас приїхали німці, відбирали студентів на практику. Але брали лише третьокурсників, тож я залишився осторонь. Це мене не зупинило! Я вчив німецьку, писав заявки, шукав можливості», – згадує він із вогником в очах. 

Зрештою, наполегливість перемогла: Микола потрапив на практику в Баварію. У маленькому селі на три будинки він доглядав 500 биків. «Ні друзів, ні інтернету, лише я і телята. Було важко, але той досвід загартував», – сміється він. Повернувшись, він підтримував зв’язок із німецькими фермерами, і вони запросили його до Берліна. Тамтешній господар вирощував 50 сортів картоплі, полуниці, аронію, обліпиху та борщові набори, а на території мав невеличкий магазин. «Мені там страшенно сподобалося! За місяць я здобув досвід і познайомився з цікавими людьми», – ділиться Микола. 

Та справжня пригода чекала його у Швейцарії, про яку він завжди мріяв і намагався всіляко туди потрапити. На четвертому курсі, коли дипломна робота була майже готова, і очікувала на захист,  прийшло омріяне запрошення на практику. «Я покинув навчання і, не задумуючись, поїхав. І досі ні про що не шкодую!» – каже він. У Швейцарії Микола потрапив до гостинної родини, де господар був мером села і президентом молочної компанії. «Він був суворим, але з доброю душею. Ми вирощували виноград на чотирьох гектарах і доглядали пів сотні корів. Зазначу, що у Швейцарії живуть надзвичайно працьовиті люди, надто ті, хто живе у селі. Господар завше повторював мені, і своїм дітям: «Хочеш щось мати – працюй, не шкодуючи ні часу, ні сил». Водночас зауважу, швейцарці як багато і плідно працюють, так весело і гарно відпочивають», – згадує чоловік. 

Микола – романтик, який обожнює походи, ночівлі в палатках і гірські краєвиди. У Швейцарії він мріяв мандрувати Альпами, але ферма була далеко від гір. «Ми жили на пагорбі біля річки Рейн. У гарну погоду, якщо придивитися, Альпи виднілися вдалині. Це здавалося нереальним!» – усміхається він. Господар, бачачи його ентузіазм, давав можливості для подорожей: Микола брав участь в екскурсіях із іншими практикантами. «Але в робочі дні я працював сумлінно. Господарі навіть залишали мене за головного на фермі», – додає він. 

Та Швейцарія подарувала не лише досвід, а й долю. Одного дня за сніданком господар показав анкети двох дівчат із України, які просилися на практику. «Він спитав, кого б я обрав. Я жартома вказав на Валентину з Миколаївського аграрного університету: «Вона тендітна, працюватиме багато, а їстиме мало!» Усі сміялися, але я вже тоді відчув щось особливе», – згадує Микола. Коли господар погодив саме її кандидатуру, він знайшов Валентину в соцмережах, і між ними зав’язалася розмова. 

Коли Валентина приїхала, Микола зрозумів: це любов. «Вона увійшла в дім, а я подумав: «Це моя майбутня дружина». Їхні серця билися в унісон. Після практики вони разом працювали на молочній фермі в Ліхтенштейні, а згодом вирушили до Парижа, де Микола освідчився Валентині. Через пів року  повернулися до Теребовлі, щоб звити сімейне гніздечко і втілити нову мрію – власний квітковий бізнес. 

(Продовження у рубриці Поради господарям ) 

Зоряна ДЕРКАЧ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували