– Які основні завдання нині ставлять перед собою  провідні українські організації за кордоном?   

– СКУ і СФУЖО є глобальним голосом світового українства та чинником його консолідації. Такої мобілізаційної хвилі української діаспори, яка склалася за роки широкомасштабної війни, не бачив світ. В цей час робота світових українських організацій  спрямована на всебічну підтримку України. У 2024 році з нагоди 110-річчя початку Першої світової війни та 10-річчя російської агресії проти України, делегація українців із Угорщини спільно з Посольством України в Словенії, представниками українських громад Словенії, Італії та Хорватії взяли участь у вшануванні чотирьох памʼятних місць захоронень українських воїнів, які загинули в роки Першої світової війни на території Словенії. Отже, ми не тільки  вшанували памʼять про українців, а й привернули увагу світової громадськості, що плани росії і через 110 років не змінилися. Росармія дає чітко зрозуміти, що на Україні не зупиниться. Тому наше завдання підняти світову спільноту  на захист України. 

– Днями в режимі Online відбулися Річні наради Всесвітньої Федерації Українських жіночих організацій. Про що йшлося на зустрічі з українками з понад 30 країн? 

– Це робоча нарада, перші звіти голови, організацій, комісій. Я дала розлогий звіт роботи наших комітетів. Я свято вірю, що війна закінчиться нашою перемогою, і людям треба буде повертатися на рідну землю, інтегруватися в українські реалії. Потрібен план повернення, бо йдеться про мільйони людей. В умовах війни ініціатива полягає в тому, аби кожна країна Європи опікувалася відновленням інфраструктури окремого регіону України. 

– Понад 40 років Ви живете в Угорщині з Україною в серці. Чи можете визначити, яке десятиліття було найпліднішим у плані громадсько-політичної діяльності? 

– 15 років я була  головою Державного самоврядування українців Угорщини, 4 роки представляла українців в Угорському парламенті. Це були плідні роки. У 2003 році я звернулася до уряду Угорщини з пропозицією визнання Голодомору геноцидом нашої нації. Мене попросили зібрати історичні матеріали, документи. Я потім на їх основі них написала книжку «Прихована правда» про Голодомор 1932–1933 років. І в листопаді 2003 року депутати Національних зборів Угорської Республіки одноголосно проголосували за резолюцію, присвячену 70-м роковинам штучного Голодомору: його визнали геноцидом українського народу.  

Тоді ж світ побачив новий двомовний українсько-угорський словник, вдалося відкрити українську бібліотеку, заснувати часописи. В цей час до нас приєдналося багато  організацій із колишніх соціалістичних країн, ми розвинули Європейський конгрес українців, підтримали  Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою Національного університету «Львівська політехніка», допомогли в організації  перших  форумів української діаспори. На одній із зустрічей у Греції зародилася думка, що українські школи за кордоном повинні  мати сертифікат. Так була створена  Міжнародна українська школа, щоб діти отримували українську освіту. У 2016 році я добилася слухання Тернопільської області в Угорському парламенті, хоча раніше тут ніколи не репрезентували жодної угорської області. 

Цими роками почалася й наша адвокація вступу України в ЄС і НАТО. Тепер багато що змінилося в Угорщині. Частина суспільства дуже підтримує нас, але є люди із «закликами про мир». Ми запитуємо: про який мир йдеться? Щоб українці здалися і зникла нація з тисячолітньою історією та культурою? Ми маємо проблеми не з угорцями, а з московськими засланими козачками, проплаченими «руським міром». 

– Як вам, з огляду на такі непрості стосунки, вдалося відкрити українські школи, фотовиставку «Руйнування, окупація, геноцид: два роки кривавої війни росії проти незламної України» тощо?  

– У нас є прихильники і авторитетні адвокати. Це мер Будапешта Гергей Корачонь, мер 9-го району Будапешта (Ференцварош) Крістіна Бороні. Коли почалася широкомасштабна війна, вони поїхали в Бучу, підписали угоди про співпрацю. відтоді власним коштом приймають дітей із Бучі, які залишилися без батьків. Мер Будапешта часто буває на наших заходах, разом із нами виголошує лозунги: «росіяни, ідіть додому!»… Нам приємно, що в Будапешті до Дня незалежності України Ланцюговий міст, який є одним із символів міста, підсвічувався кольорами українського прапора. Ця акція тривала і на відзначення 1000 днів широкомасштабної війни. Ми розцінюємо це, як прояв солідарності та підтримки України. 

Коли постала нагальна потреба в українських школах, бо кількість школярів зросла в рази, ми ходили в угорські школи, говорили з директорами, інспекторами,  просили лояльного ставлення до наших учнів, допомоги з адаптацією. І в багатьох школах було запроваджено додаткові уроки з вивчення мови. А на третій рік широкомасштабної війни батьки почали просити про школи з українською мовою навчання. Про цю проблему дізнався Президент України і попросив Прем’єр -міністра Угорщини Віктора Орбана сприяти відкриттю двох таких шкіл. Нещодавно Володимир Зеленський  відвідав одну з них, а керівництво Угорщини запевнило, якщо потрібно, готове відкрити додаткові подібні заклади.  

– Україна високо оцінила вашу працю. Ви – повний кавалер Орденів княгині Ольги. За благодійність маєте церковний орден Христа Спасителя.  Чи є у вас відзнаки Угорської держави?  

– Аби мене нагородили в Угорщині, потрібна ініціатива якоїсь організації. Я ж не можу на себе подавати пропозицію. Тому тішуся колективною нагородою. У  2022 році Товариству української культури в Угорщині присудили премію за вагомий внесок у розвиток української національної меншини. І тішуся, що нам так багато вдалося зробити в Угорщині. Ми дослідили, що вперше альманах «Русалка Дністровая» був надрукований у Будапешті 1998 року. Встановили пам’ятну дошку на Замковій горі, де колись була королівська друкарня. Також вдалося відкрити меморіальну дошку в місті Токай, де перебував Григорій Сковорода від 1744 до 1751 років у складі комісії з закупівлі угорського вина. Тішимося, що започаткували традицію, коли молоді люди, які одружуються, несуть квіти до підніжжя пам’ятника королівській парі Андрашу І і Анастасії – доньці князя Ярослава Мудрого. На  скульптурній композиції є напис угорською й українською мовами: «Король Угорщини Андраш І та Анастасія – королева Угорщини, українська княгиня». Також з ініціативи українців Угорщини неподалік греко-католицької церкви на площі, яку згодом перейменували на честь Тараса Шевченка, у 2007 році відкрили бронзовий пам’ятник українському пророку нації, великому Кобзарю… Оце всі мої найбільші нагороди. Бо наші діти і вже діти наших дітей мають де віддати шану українській історії. До того ж ми ще раз показали світові, що ми тут, у Європі, були, є і будемо завжди. 

Людмила ОСТРОВСЬКА, спеціальна кореспондентка газети "Сільський господар" у країнах Європи, 

м. Будапешт (Угорщина) 

0

0

0

0

Ви вже відреагували