Чому, маючи квартиру в місті, обрав життя на хуторі, він розповів Суспільному. 

Романові Бачуку 53 роки. На хуторі Григорі він живе з 1993-го. Раніше доглядав за бабусею, яка дожила до 102 років. Коли Ольги Іщук не стало, він залишився в хаті один. Та продовжує тримати чимале господарство: «З двадцять курок, три когутики, три качечки – та й для себе вистачає. Маю пай. Пшениця нормальна, а от кукурудза – не дуже». 

Найбільше роботи, за словами Романа, біля худоби. У нього їх три штуки, корову назвав Капучина. 

«Так назвали, бо колір такий як у капучино. Приїжджає бус, здаємо молоко, десь по сім гривень за літр. Доїти корову навчила бабця Оля», – каже чоловік. 

Також Роман розповів, що невеликий прибуток дає і старий садок. Деревам майже 50 років, але ще плодоносять. Яблука чоловік здає заготівельникам: «Беруть на сік. Ну, поки що по дві гривні за кілограм збираних. Кілька разів уже здавав, десь до тисячі приблизно отримував». 
Витрачати зароблене на хуторі, за його словами, немає де. Тут – лише чотири хати, люди живуть у трьох. Найближчий магазин – у селі, до нього майже чотири кілометри. Та Роман буває там нечасто. Купити продукти допомагає сусідка: «В четвер у Збаражі базарний день, вона продає молоко. Як мені щось треба, прошу сусідку і вона купує… А щоп’ятниці приїжджає пошта з продуктами. Привозять хліб, олію, булочки, пиріжки, консерви… І навіть свіжу газету. Найнеобхідніше, що треба для життя, на пошті можна купити». 

Як ми вже казали, окрім курей, качок, корів на обійсті є собака і три коти, а також крук, якого приручила Романова тітка. Стоїть тут і столітня хата, в якій ще народилася бабця. Поряд зі старим будинком – густа обліпиха. 

«На зиму збираю плоди, пересипаю цукром і маю ліки. Кидаємо трішки до чаю для профілактики, кажуть, що корисно». 

За освітою Роман – технолог із бджолярства, за фахом, каже, працював давно і недовго. У садку є вулики, але  вони порожні. Часу на пасіку не вистачає. У найближчих планах – ремонт насоса, яким качає воду зі свердловини. Не дуже й глибокою – до води тут 19 метрів. Також на хутір провели газ: «Десь років із 15 тягнули труби за свій рахунок, склалися з сусідами і таки провели. То ж маємо газ, це дуже зручно». 

Власної сім’ї Роман не має, брат і сестра за кордоном, батьки померли, залишивши квартиру в Теребовлі, але, за словами чоловіка, в селі йому подобається більше. 

«Тихо, свіже повітря, та й звик уже. Людина звикає до всього, а потім тяжко так зразу все покинути. Люблю господарку, люблю котиків, собачку, корівок, курочок. В місті, мабуть, не буде можливості їх тримати»… 

Ірина МОРГУН 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували