Кілька місяців напруженої жертовної праці панівчан над його реконструкцією позаду – і місце, де ще не так давно здіймалася увінчана п’ятикутною зіркою стела з іменами односельчан, які не вернулися додому з кривавих полів війни 40-х минулого віку, кардинально змінилося, набувши сучасних рис і змісту. На оновленій меморіальній плиті, над якою височить статуя «Ангел миру» (офіра від сім’ї Сніжани та Дмитра Стадників), - імена 35-х панівчан, полеглих у війні з німецько-фашистськими поневолювачами 1941-1945 рр, та 26 – зниклих безвісти на фронтах тієї кривавиці. А з вісьмох яскравих банерів, відкритих найближчими родичами,  дивляться на живущих очі новітніх українських витязів, що смертю хоробрих полягли на різних ділянках пекельних боїв із московською новітньою ордою: Михайла Григоришина (1990-2015), Романа Василинюка (1984-2022), Михайла Сержанта (2002-2023), Петра Шавеля (1967-2023), Олексія Довбуша (1989-2024), Василя Григоришина (1984-2024), Дмитра Сагайдака (1968-2024) та Василя Тимінського (1976-2025),  ніби промовляють: ніколи-ніколи не буде Вкраїна рабою рашистських катів!... 

Центральний майдан того святкового дня осявало не лише сонце на чистій лазурі неба. Кількасот сердець панівчан, які мало не всім селом – від найменшого дитсадківця до похиленого, з тростиною в руці довгожителя - зійшлися сюди в пообідню святкову пору, горіли вогниками негаснучої пам’яті про тих односельців, хто у різні періоди лихоліть поклали своє життя на вівтар свободи та незалежності України, - і те сяєво неба й землі зливалося в світлу ораторію Пам’яті. 

Як староста села Панівці, я відчуваю величезну відповідальність за те, щоб подвиг моїх героїчно загиблих односельчан в російсько-українській війні ніколи не був забутий. Але найперше - я мама, яка сама поховала свого сина, котрий загинув у кривавому пеклі під Дебальцевим. Я знаю ціну кожній сльозині цієї багаторічної війни. Я знаю, як розривається від болю материнське серце, коли земля йде з-під ніг. Я знаю, як це навчитися жити далі, коли частина твоєї душі померла там, на полі бою. Тому сьогодні  не просто співчуваю Вам - я розділяю Ваш біль усім своїм зраненим материнським серцем. Створення цієї Алеї пам'яті - це символ нашої з Вами неймовірної єдності, великої праці та жертовності. Вічна пам'ять і слава героям! – так мовила до панічан, що не діждалися своїх найближчих зі щитами із цієї священної для України війни з московитською поганню ХХІ віку, Ганна Василівна Григоришин, староста, яка зуміла згуртувати громаду на безкорисливий труд задля гідного пошанівку односельців-героїв. Усе - власними зусиллями - як матеріальними, так і фізичними. Збирали необхідні кошти всім селом, працювали, як мовиться, на власному ентузіазмі, тож конкретного переліку жертводавців не було оприлюднено, подячне слово всім односельчанам полинуло до Господа, щоб воздав кожному сторицею за таку велику працю. 

 Начальниця відділу освіти Мельнице-Подільської ОТГ Ольга Криворучко, виконувачка обов’язків директора Панівецької гімназії Оксана Ковч-Пенькало, висловлювали співчуття родинам полеглих, наголошували на необхідності свято берегти пам’ять про тих, хто віддав своє життя за мирне майбуття нащадків, а дружини загиблих героїв Марія Сагайдак і Альбіна Тимінська дякували односельцям за жертовні труди задля увічнення пам’яті про їхніх найрідніших. 

Патріотична пісенно-літературна композиція, створена місцевими культпрацівниками та освітянами, участь у дійстві гуртківців-музикантів з Мельнице-Подільського будинку дитячої творчості, а також панівецьких школярів і наймолодших дитсадківців села, які заквітчували алею пам’яті барвистими осінніми букетами, спільна молитва і панахида, були зворушливим доповненням до Державного Славеня України, який величав той незабутній пропам’ятний день у Панівцях. 

Степан Татарський, спеціальний кореспондент газети «Сільський господар» на Борщівщині. 

Світлини автора. 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували