Долина внизу була схожа на смарагдове море. Сади стояли в білій піні цвіту, трави виблискували срібною росою, а повітря було таким солодким, що його, здавалося, можна було їсти ложкою. Чоловік вигукнув: 

– Нарешті! Я знайшов цей рай! Тут природа сама все приготувала для людини. Тут не треба ні турбот, ні мозолів. 

Він спустився в долину і побачив старого дідуся, який серед цієї краси... рубав сухі гілки, чистив джерело і латав огорожу. 

– Навіщо ви це робите, старче? – здивувався мандрівник. – Подивіться навколо: Травень уже подарував вам рай. Усе квітне, усе співає! Хіба не гріх псувати цей спокій своєю важкою працею? Сядьте і слухайте музику весни! 

Старий усміхнувся, витер лопату об траву і промовив: 

– Синку, ти бачиш смарагдову браму, але не бачиш тих, хто тримає її відчиненою. Травень – це не просто пора року. Травень – це розмова Бога з людиною. Бог дарує цвіт, але Він хоче, щоби людина відповіла Йому працею. 

Старий підняв із землі суху гілляку: 

– Бачиш? Це дерево цвіте так пишно тому, що минулого року я лікував його коріння. А джерело співає так дзвінко тому, що я щоранку виймаю з нього каміння, яке заносить мул. Травнева краса – це музика. Але музика звучить лише тоді, коли інструмент доглянутий. Якщо я покину свою працю, Травень залишиться прекрасним, але він стане «диким». А дика краса не нагодує твоїх дітей і не зігріє твою хату взимку. 

Мандрівник глянув на свої чисті руки, потім на квітучий сад і раптом зрозумів: природа дає нам Травень як аванс, як обіцянку великого врожаю. Але цей аванс треба відпрацювати. 

Він залишився в тій долині. І коли через місяць його спитали, чому він не відпочиває серед такої краси, він відповів: 

– Я працюю, щоб ця музика не стихла. Бо краса без праці – то як сон: прокинувся, і руки порожні. А праця в обіймах природи – то і є справжнє щастя. 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували