Шлях до покликання 

Дитинство Зеновії пройшло в атмосфері батьківської любові, хоча праця дорослих у колгоспі була виснажливою – від зорі до зорі. Як найстарша серед трьох дітей, вона змалку звикла до відповідальності, доглядаючи за сестрою Любою та братом Богданом. 

Дівчина мріяла про вчительську ниву: любила книги, знала безліч віршів, роками співала у сільському хорі. Проте доля розпорядилася інакше. Після закінчення школи Зеновія стала студенткою Копичинецького технікуму бухгалтерського обліку. Студентські роки згадує з особливим теплом: справедливі викладачі, дружна група. Саме одногрупники були найбажанішими гостями на її весіллі 4 травня 1968 року, коли вона поєднала долю з блакитнооким Євгеном Сцібайлом. Свою першу доньку Зеновія назвала Галиною – на честь найкращої подруги з технікуму. 

Десять променів щастя 

Мрія про вчителювання таки здійснилася – у дітях. Галина та Людмила обрали педагогічний фах. Донька Олександра стала майстерною швеєю, Марія – економісткою, Оксана та Уляна опанували професію продавчинь. Сини Ігор та Богдан обрали шлях водіїв. Надія присвятила себе кулінарії, а наймолодша Ірина, як і старша сестра Марія, здобула вищу освіту. 

Разом із чоловіком Євгеном пані Зеновія прожила у шлюбі майже 45 років. «Він був і добрим батьком, і дбайливим господарем, – згадує жінка. – Ми разом будували дім, тримали велике господарство. Чоловік фактично сам обходив усю худобу до і після роботи, бо на моїх руках були діти і державна служба». 

За тих часів декретні відпустки були короткими – лише два місяці, і мама мусила повертатися до роботи. «Якби не моя мама Ольга, було б неймовірно важко. Вона була моїм Ангелом-охоронцем, святою жінкою, яка підставляла надійне плече», – ділиться пані Зеновія. Завдяки цій підтримці вона змогла працювати завідувачкою дитсадка, інспекторкою з кадрів, диспетчеркою на заводі та обліковицею. 

Вишите життя 

Оселя Зеновії Григорівни дихає затишком і вірою. Особливе місце тут посідають ікони. Образ Матері Божої Семистрільної вишила наймолодша донька Ірина, а ікону Мадонни з Дитятком і голубами господиня придбала сама – каже, що вона надто сильно припала до душі. 

Колись пані Зеновія і сама не випускала голки з рук: вишивала рушники, подушки, серветки й навіть штори. Вишитими власноруч рушниками вона благословляла до шлюбу всіх своїх дітей. Нині в родині є чудова традиція: коли збирається вся велика громада – а це вже 17 онуків і 6 правнуків – вони обов’язково співають «Пісню про рушник». 

Випробування війною та незламність 

Розповіді Зеновії Григорівни – це суміш світлої ностальгії та тривожного сьогодення. Сльози з’являються на очах, коли згадує початок повномасштабного вторгнення. Разом із наймолодшою донькою та внуками вона змушена була виїхати до Іспанії, де живе її донька Оксана. 
Попри красу іспанських краєвидів та турботу рідних, серце 77-річної жінки рвалося додому, до рідних Мишковичів. Вона згадує важку чотириденну дорогу до кордону та неймовірну доброту людей, які зігрівали чаєм і словом. 

Нині пані Зеновія – сучасна бабуся. Вона вільно користується смартфоном, спілкується з рідними у соцмережах, читає життєві історії в інтернеті. Але найбільше часу присвячує молитві. Попри поважний вік, вона з ціпком поспішає до храму Покрови Пресвятої Богородиці. Там, разом із громадою та священником Мироном Гахом, вона молиться за українських захисників, за мир на рідній землі та дякує Богу за своє найбільше багатство – помножене на десять щастя материнства. 

Марія БАЛІЦЬКА,  

заслужена журналістка України 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували