Мирон Кордуба народився 2 березня 1876 року в с. Острів теперішнього Тернопільського району, в родині священника. Початкову школу відвідував у родинному селі, середню освіту здобував у Тернопільській, а завершив у Львівській академічній гімназії. 

Від 1893-го навчався на філософському факультеті Львівського університету під керівництвом Михайла Грушевського, який зачислив М. Кордубу «до невеликого числа своїх справжніх учнів»; згодом – у Віденському університеті. 

Співпрацював у редакції «Записок Наукового товариства Т. Шевченка». За неповні два роки прорецензував 28 наукових праць, написаних німецькою, польською, французькою і російською мовами.  

Від 1895-го по 1900 рік М. Кордуба належав до українського студентського товариства «Січ», в якому був головою.  

У Віденському університеті захистив докторську дисертацію на тему: «Внутрішні відносини і стан в Галицькім князівстві до середини XIII ст.». Завдяки доброму знанню іноземних мов молодий дослідник одержав посаду бібліографа бібліотеки Віденського університету. Наприкінці 1900 року Кордуба переїхав до Чернівців на педагогічну роботу. Утім, праця в гімназії не надто захоплювала дослідника. У листі до Михайла Грушевського він писав: «При гімназії мені сильно не по нутру, так як я у ярмо цілої бюрократії гімназіальної не можу допасувати до своєї шиї». Тому далі провадив наукову діяльність, регулярно співпрацював із Михайлом Грушевським. Сфера наукових зацікавлень Мирона Кордуби охоплювала історію Галицької держави, події часів Богдана Хмельницького, а також період зародження української нації.   

1903 року дослідника обрали дійсним членом НТШ у Львові.  Товариство забезпечувало його стипендією для вивчення документів в архівах москви, Бухареста та Відня. Результатом дослідницької праці стали публікації матеріалів і статей у «Записках НТШ». 

1901 року одружився з донькою пароха Кам’янки-Струмилової Михайла Цегельського – Євгенією. У подружжя народилося четверо дітей. 

До кола близьких знайомих родини Кордубів належали Ольга Кобилянська, Осип Маковей, Клавдій Білинський, Степан Смаль-Стоцький і Роман Цегельський. 

На Буковині історик поринув в український національний рух. 1913 року Кордубу обрали до Ради старійшин новозаснованого «Українського міщанського клубу». Наприкінці жовтня того ж року науковець очолив Товариство українських вчителів вищих шкіл ім. Григорія Сковороди у Чернівцях. 

На початку Першої світової війни Мирон Кордуба, поставши перед загрозою потрапити під російську окупацію, разом із українськими діячами з Буковини прибув до Праги, де увійшов до складу «Комітету опіки над українськими збігцями» (1915–1918). Провадив громадську та національно-просвітницьку діяльність під егідою Союзу визволення України, навчав військовополонених українців російської армії. 

Але під час війни Кордуба все-таки зосереджувався на науковій праці. Разом із географом Степаном Рудницьким проводив дуже важливу працю наукового обґрунтування географічно-історичного простору України та її кордонів.  

Окупувавши Буковину, румунська влада ув’язнила провідних українських діячів краю,  членів Крайового комітету,  зокрема румуни запроторили до в’язниці Кордубу. 

Врешті науковець домігся, щоби румунські окупанти випустили його на волю, і на початку квітня 1919 року він, разом зі своїми рідними, перебрався до Львова.  

Не маючи постійного місця праці, історик не раз звертався до освітніх інституцій Львова, щоби знайти роботу. Врешті Кураторія Львівського шкільного округу надала Кордубі посаду професора історії та географії у філіалі Академічної гімназії у Львові, де він працював до 31 грудня 1928 року. 

За умов, коли українці не мали шансів вступити до університету, НТШ організувало університетські курси. На цих курсах Мирон Кордуба мав викладати історію. Проте Галицьке намісництво у Львові заборонило НТШ відкривати такі курси. Але восени 1921 року у Львові заснували Український таємний університет, ректором якого став Василь Щурат. Мирона Кордубу, що викладав історію в таємному університеті, обрали деканом філософського факультету. Він був добре обізнаний з усіма проблемами становлення та діяльності таємного освітнього закладу і широко описав у своєму щоденнику репресії та переслідування, що їх зазнали його професори та студенти. 

Ще 1919 року в Празі та Берні вийшли друком його брошури (відповідно чеською та французькою мовами), з яких читачі довідувалися багато цікавого з історії та заселення українських територій. Проте основну наукову, організаційну й видавничу діяльність історик провадив у межах НТШ, де очолював його Історично-філософічну секцію, був заступником голови Археологічної комісії.  

За вагомий науковий доробок 1926 року Академія наук УРСР обрала Кордубу членом Археографічної комісії, а 1928-го – дійсним членом Історичної секції. Трохи раніше Мирона Кордубу обрали членом-кореспондентом Українського соціологічного інституту в Празі. Незабаром знаного науковця запросили на посаду надзвичайного професора історії України гуманітарного факультету Варшавського університету. Тамтешній Інститут досліджень національних справ обрав Кордубу своїм дійсним і почесним членом. Згодом цей науковий заклад зробив великий внесок у справу українсько-польського порозуміння.  

1933 року Мирон Кордуба, Іларіон Свєнціцький, Дмитро Дорошенко та Вадим Щербаківський брали участь у роботі з’їзду Федерації історичних товариств Східної Європи. Того ж року дослідник разом із Романом Зубиком, Ярославом Пастернаком, Йосафатом Скрутенем і Миколою Чубатим репрезентував українську історичну науку на Міжнародному конгресі істориків у Варшаві. А на конгресі істориків у Цюриху він виголосив доповідь німецькою мовою. 

Німецька агресія 1 вересня 1939 року розпалила горнило Другої світової війни. Масштабний наступ гітлерівських збройних формувань не давав надії на збереження польської державності. Кордуба, як і інші десятки тисяч жителів польської столиці, за нацистської окупації заледве міг забезпечити напівголодне існування своєї родини.  

Коли нацисти загарбали Західну Україну, Кордуба переїхав до Львова. Після приходу до Львова радянської влади Мирона Кордубу, як одного з найавторитетніших українських істориків, запросили працювати на історичний факультет Львівського держуніверситету ім. Івана Франка.  

Співіснування з радянським режимом не було легким. За часів  комуністичної окупації М. Кордубу зарахували до українських буржуазних націоналістів, а його праці вважали ворожими комуністичній ідеології. Професійний і моральний тиск на історика з боку радянської номенклатури та спричинені цим особисті переживання за долю родини спровокували інсульт. А 2 травня 1947 року Мирон Кордуба відійшов у вічність.  

В інтелектуальній і політичній історії українського народу XX століття історик залишив визначний слід. Його перу належить понад 500 праць. А публікація «Щоденника» Мирона Кордуби у 2021 році є не тільки даниною пам’яті видатному історикові, а й вагомим доповненням його наукової спадщини, впровадженням у ширший науковий обіг цінної наративної пам’ятки доби українських національно-визвольних змагань. 

Богдан НОВОСЯДЛИЙ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували