Зупинити автомобіль довелося вже на самому в’їзді у село. І річ не лише у мальовничих краєвидах, від яких перехоплює подих. Просто обабіч дороги височіє величний пам’ятник, який радше нагадує справжній пантеон пам’яті національно-визвольної боротьби. Зустрічає нас староста Новосілки Уляна Томчук – молода, енергійна жінка, справжня господиня свого краю. 

– Цей меморіал привертає увагу багатьох мандрівників, – ділиться пані Уляна, підходячи до монумента. – Подорожні часто зупиняються, аби віддати шану і роздивитися деталі. Це направду унікальна композиція для України. Будівництво тривало два роки, починаючи з буремного 1991-го. Ініціаторами та головними рушіями ідеї стали тодішні сільський голова та керівник місцевого колгоспу – Бандрівчак і Микитюк. Доклали зусиль абсолютно всі сільчани: хтось фінансово, хтось власною працею, а фігурки виготовляли талановиті народні майстри. Та на цьому крапку не ставимо. Щойно дочекаємося нашої перемоги, своє почесне місце у композиції займуть фігури воїнів сучасних Збройних сил України. 

Загалом Новосілка живе звичним для західного регіону ритмом. Селяни активно займаються сільським господарством, вирощують овочі, засівають поля. А ще край надзвичайно багатий на таланти: місцеві майстри вишивають, різьблять по дереву, танцюють і співають. Щоправда, тепер розважальні заходи поставили на паузу – пріоритетом для кожного мешканця є щоденна допомога фронту. 

Від медсестри – до лідерки громади 

Мимоволі оцінюючи впевнену господарську хватку Уляни Томчук, цікавимося: невже все життя вона присвятила місцевому самоврядуванню? У відповідь староста щиро сміється – виявляється, раніше вона працювала медсестрою у Заліщицькій лікарні. Шлях до старостинства проклала… любов до рідної історії та небайдужість. 

– У нашому селі є капличка Марії Магдалини з дуже давньою історією, – розповідає пані Уляна. – Колись цими землями ширилася страшна чума. Люди масово гинули. Якось одній селянці наснився сон: якщо громада за одну ніч зведе капличку, пошесть відступить. Люди гуртом зібралися і справді до світанку зліпили з глини та гілок маленьку святиню, куди міг зайти лише священник. І сталося диво – смерті припинилися. Згодом радянська влада споруду зруйнувала, але селяни все одно приходили на те місце запалювати свічки. А на початку 90-х ми всім селом відбудували цю святиню. 

Саме пані Уляна свого часу почала ревно опікуватися цією капличкою, гуртувати людей для толок і прибирання. Згодом так само організовувала догляд за пам’ятниками. Тож коли настала децентралізація, новосільці  одностайно запропонували своїй ініціативній землячці стати старостою. 

Школа без газу, але з теплом і сучасними технологіями 

Далі мандруємо туди, де лунає веселий дитячий сміх і вирує життя – до серця села, Новосілківської гімназії. На порозі гостей привітно зустрічає директорка Марія Криворучко. 

Будівля оновлена, подвір’я облаштоване, а всередині панує затишок. І це попри те, що Новосілка – одне з небагатьох сіл району, куди так і не провели природний газ. Школу опалюють твердопаливними котлами. 

– Нам дуже допомагає голова громади Іван Дрозд, який відгукується на кожен запит, – зазначає Марія Василівна. – Завдяки його старанням дров вистачає на весь сезон, у класах завжди тепло. 

Проходимо гамірними коридорами. Найбільше вражають класи початкової школи, облаштовані за стандартами НУШ. Скрізь яскраві таблички, розвивальні ігри, а біля дверей – спеціальні стенди, де діти позначають свій позначають теперішній настрій. 

– Нині у гімназії здобувають освіту 94 учні, адже до нас приєдналися діти із сусідньої Винятинської школи, – продовжує екскурсію директорка. – Матеріально-технічна база постійно оновлюється. Нещодавно за підтримки керівництва громади та начальниці управління освіти Надії Підгреби ми отримали сучасні компʼютери та ноутбуки. А від фонду ЮНІСЕФ школі передали інтерактивний пристрій «інборд», що робить уроки ще цікавішими. 

Окрім навчання, вирує позашкільне життя. Особлива гордість – гурток «Джура», вихованці якого щорічно здобувають призові місця на патріотичних змаганнях. А зазирнувши на урок технологій, застали зворушливу картину: учні разом із вчителькою Марією Юрійчук старанно плели браслети-обереги для українських захисників. 

Таємниця Франка і любовний трикутник 

Спілкуючись із педагогами, раптом помічаємо на стіні величезну, майстерно написану картину. На ній зображений молодий Іван Франко поруч із вродливою жінкою. Директорка, зауваживши наш інтерес, розкриває справжню романтичну таємницю села. 

– Це українська поетеса Клементина Попович, – стишуючи голос, розповідає Марія Василівна. – У сорокових роках девʼятнадцятого століття вона мешкала тут, у Новосілці, адже була дружиною знаного місцевого священника Омеляна Боярського. Ще в юності Клементина познайомилася з Франком. Між ними завʼязалося тривале листування, яке поступово переросло у глибокі почуття. Кажуть, пара палко закохалася. Іван Якович навіть планував приїхати сюди, до Новосілки, заради зустрічі. Але на заваді став законний чоловік поетеси. Отець Омелян надзвичайно страждав через ці чутки і не допустив візиту. А цю картину у 1992 році написав і подарував школі художник Кушнірук. Тепер бережемо її як частинку нашої історії. 

Турецьке золото та розбиті святині 

Історія Новосілки, перша писемна згадка про яку датована ще 1530 роком, ховає безліч загадок. Рушаємо до залишків старовинної фортеці. Колись, у першій половині XVII століття, воєвода Костюк збудував тут замок для захисту від турків. 

– Серед місцевих досі ходить легенда, – усміхається пані Уляна, показуючи на древні камені. – Коли турки відступали, мали зі собою стільки награбованого золота, що не могли його забрати. За переказами, весь скарб скинули у стару криницю, яка й досі збереглася біля розвалин. У дитинстві кожен хлопчисько в селі мріяв знайти те багатство. А ще кажуть, під вежею є залізні двері, що ведуть у підземні тунелі, які тягнуться далеко в поле. Тунелі там справді є, ми малими намагалися туди лізти, але ставало надто лячно. 

У селі є ще одна архітектурна памʼятка – напівзруйнований костел, зведений паном Шалінським у 1800 році. Спершу будівлю планували як родинну усипальню, згодом слугувала храмом. Проте з приходом радянської влади святиню перетворили на склад, прирікши її на поступове руйнування. 

Храм із фортеці та згуртованість громади 

Сонце почало хилитися до заходу, коли ми підійшли до місцевого храму Святого Михаїла ПЦУ. Його видно звідусіль – чи з боку Заліщиків, чи від Борщева. Зустрічає нас настоятель, протоієрей Вадим Криворучко – світла і привітна людина. 

Будівництво цієї величної церкви розпочалося ще у 1849 році. Цікаво, що як будівельний матеріал селяни використовували каміння з того самого замку воєводи Костюка. 

– Зводили храм 51 рік, – розповідає отець Вадим. – Розпочав справу священник Кархут, а завершив той самий отець Омелян Боярський – чоловік поетеси Клементини. Отець Омелян був неймовірним господарем: відкрив у селі «Просвіту», читальні, дбав про духовне та світське життя селян. На жаль, його доля трагічна – священника безжально вбили на порозі власного дому чекісти. 

Нинішня громада храму вражає своєю єдністю. За словами настоятеля, варто лише натякнути про якусь потребу – люди миттєво збираються і роблять дива. Жінки власноруч вишили Хресну дорогу, фани на процесію та священничі ризи. 82-річна парафіянка Марія Заяць обшила оздобою ледь не всю церкву, а місцевий майстер Іван Курик виготовив чимало добротних деревʼяних виробів для потреб парафії. 

Аби зберегти памʼять про всі ці події, традиції та видатних людей краю, світлої памʼяті Василь Заяць у співавторстві з донькою Ганною видали велику змістовну книгу про історію Новосілки. 

Коли ми прощалися з гостинним селом, на небі спалахнула перша вечірня зоря. Журналістський блокнот був списаний вщерть, а серце сповнене теплом. Новосілка – це не просто точка на мапі, де немає газу, але є швидкісний інтернет. Це місце сили, де люди вміють працювати на землі, берегти памʼять предків і всім селом наближати українську перемогу. З багатьма неймовірними жителями цього краю ми обовʼязково познайомимо наших читачів у наступних номерах «Сільського господаря». 

Зоряна ДЕРКАЧ 

Світлини Ярослава СТАРЕПРАВА 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували