Одне невдале слово про сусіда, натяк на нечесність пекаря, переказана «по секрету» вигадка про молоду вчительку – і ось уже все місто «гуде», а він почувається господарем ситуації. 

Але одного разу його слова зачепили людину, чия репутація була єдиним скарбом. Від розпачу та несправедливості та людина захворіла. Побачивши наслідки своєї «розваги», чоловік вперше відчув, як холодна рука сумління стиснула його серце. Він прийшов до старого Мудреця, що жив на околиці, і вигукнув: 

– Я хочу все виправити! Я скажу всім, що збрехав. Я заберу свої слова назад! 

Мудрець подивився на нього з сумом і сказав: 

– Добре. Але спершу зроби одну річ. Візьми подушку, набиту гусячим пір’ям, піднімися на найвищу вежу в місті, розріж її і витруси все пір’я за вітром. А потім повертайся до мене. 

Чоловік здивувався, але зробив усе точно за інструкцією. Вітер був сильний, і за лічені хвилини тисячі білих пір’їнок розлетілися над дахами, садами та дорогами, зникаючи з очей. Повернувшись до Мудреця, чоловік промовив: 

– Я зробив це. Тепер я можу вибачитися і все забути? 

– Ні, – відповів старий. – Тепер іди і збери все це пір’я назад у подушку. До останньої пір’їнки. Щоб вона стала такою ж повною, як була до твого приходу на вежу. 

Чоловік онімів від безсилля. 

– Але це неможливо! – вигукнув він. – Вітер розніс його по всьому світу. Хтось затоптав пір’я в бруд, хтось приніс додому на одязі, а щось назавжди полетіло за горизонт. Я ніколи його не знайду! 

– Саме так і з твоїми словами, – тихо промовив Мудрець. – Плітка – це розрізана подушка. Ти можеш вибачитися, можеш визнати провину, але ти ніколи не збереш свої слова назад. Вони вже живуть своїм життям у чужих думках, вони вже забруднили чиюсь душу і полетіли далі, за межі твого контролю. 

Чоловік вийшов від Мудреця іншою людиною. Відтоді він часто мовчав, навіть коли йому було що сказати. Бо тепер він знав: слово – це не просто звук. Це насіння, яке одного разу вилетівши, обов’язково десь проросте. І лише від нас залежить, чи будуть це квіти, чи колюче терня, яке вже не вирвати з корінням. 

Мораль для кожного з нас: наші слова мають вагу. Вони можуть стати ліками, а можуть – отрутою. Перш ніж випустити «пір’їну» в повітря, подумайте: чи зможете ви її наздогнати, якщо раптом пошкодуєте? 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували