– Навіть не очікували, що переможемо, – ділиться Іван Степанович. – Мої коні завжди і на всіх конкурсах були в десятці лідерів, тож і на Кубку націй сподівався на високий результат, але коли дізнався, що ми здобули золото, мене переповнили емоції. Трибуни скандували: «Слава Україні!». Напевно, на Зелені свята сам Господь нас благословив такою великою перемогою. До нас таких перемог ніхто ще не здобував. Аби їх вибороти, довелося наполегливо тренуватися багато років. Зауважу, що від народження лошати до перших його спортивних стартів минає п’ять років, і весь цей час із коником працюють вершники і тренери. Переволоцький клуб можна назвати комплексним закладом – дитсадком, початковою та середньою школою для коней. А вищу освіту та кваліфікацію вони здобувають уже в різних фахових комплексах у всій Україні та навіть світу.  

– Яким був ваш шлях до Греції? 

– Важким. Відправка спортсменів була моєю ініціативою. Доставку коней також здійснював власним коштом. 3850 кілометрів в один бік подолали чотири скакуни, яких супроводжували два помічники та ветлікар. Тварини в дорозі пережили колосальний стрес. Їхали маршрутом, складеним Міжнародною Федерацією кінного спорту світу. Спершу прибули в Польщу, далі – в Угорщину, Болгарію, а згодом і в Грецію. Дорога зайняла тиждень часу. Не обійшлося без ексцесів. На кордоні нас затримали в черзі, поставили аж на 800 позицію, ми не встигли на перевірку на польському кордоні. Однак на попередньому огляді та самому випробуванні коні показали високі результати, хоча  в дорозі виморилися. 

– З ким найбільше конкурували? 

–  Нас від початку не сприймали як серйозних конкурентів. До останньої секунди не знали, чи переможемо. Тішуся з перемоги, адже на змагання привіз молодих коней. З них найдосвідченішим та найстаршим був чемпіонський скакун My Blue Pleasure d’lve Z, який зрештою виборов першість, здолавши найбільшу висоту. Це дуже серйозний кінь із великим потенціалом. Скакуна виховував з дворічного віку. Він має довічну ліцензію жеребця-плідника (її отримати дуже складно), згідно з якою може «крити» кобил у всіх країнах Європи. Від нього вже маю хороших лошат. Інший  п’ятирічний кінь-переможець Cornet Golda здобув кубок і золоту медаль в індивідуальних змаганнях. Цей перспективний скакун був придбаний у Жашкові. З ним працюють мої спортсмени вже три роки. Щодо Cornet Golda до мене підходив головний суддя турніру, який сказав, що цей кінь серед усіх був на дві-три голови професійнішим за технікою, здібностями та характером. Усі три дні змагань інші коні також здобували призи, другі-треті місця…  Чим частіше скакуни беруть участь у змаганнях, тим більше мають турнірного досвіду та порозуміння з вершником. Мій вершник киянин, майстер спорту Едуард Слободянюк, працює з кіньми недавно – пів року, та, попри це, йому вдалося перемогти. Завдяки роботі Едуарда та My Blue Pleasure d’lve Z здобули попередню ліцензію для участі в Олімпіаді. Залишилося гідно відпрацювати в індивідуальних заліках. Плануємо їхати ще на Чемпіонат світу серед молодих коней, який відбудеться в Бельгії і буде дуже складним, адже щоразу участь беруть понад тисячу коней. Але й тут не без складнощів. Вершник молодий, а в часі війни чоловіків не випускають за кордон. На законодавчому рівні прописані умови виїзду для спортсменів інших категорій, але не для вершників. Це велика проблема. 

– Чому таке трапляється? 

– Кінний спорт занедбали ще за радянських часів. Ще тоді головну підтримку мали клуби, які були розташовані  на Сході Україні. На Заході на кінний спорт ніхто не робив ставку. Тут до цих благородних тварин, на жаль, ставилися тільки як до робочої сили. Тому нині світ не вважає, що Україна може скласти гідну конкуренцію іншим серйозним спортсменам. Ще десять років тому я був першим, хто просував поза квотою своїх коней на Чемпіонат світу серед молодих скакунів. Траплялося таке, що на закордонних змаганнях, коли ми перемагали, організатори взагалі не могли знайти Гімн та прапор України. Тож під час усіх виїздів із собою завжди ношу запис нашого славня та синьо-жовтий стяг. 

– Як нині працює ваш комплекс? 

– Як уже згадував, продовжуємо надавати коням, так би мовити, базову освіту. Вирощуємо чи купуємо молодняк, який виховуємо та перенаправляємо в інші кваліфіковані клуби. Закладаємо основу їхнього майбутнього, визначаємо нахили, навички та вміння. Працюємо з генетиками, щоб вирощувати найздібніших лошат. Усі працівники ставляться до коней з повагою, як до благородних Божих створінь. Облаштували спеціальні конюшні, де завжди чисто, є душові кабіни та солярій; манежі, де стоїть спецобладнання, а ще кожен скакун забезпечений усім необхідним для тренувань. Мої коні виступають у всьому світі, Європі та Америці. Співпрацюю з багатьма столичними та закордонними наїзниками, на жаль, не маю жодного вершника із Західної України, хотілося б цю ситуацію виправити… 

Не вистачить газетної шпальти, щоби перелічити усі медалі, кубки та нагороди, які здобули його вихованці за понад 15 років спортивних змагань. Саме стільки власник комплексу займається вихованням вправних скакунів, які перемагають на найпрестижніших світових турнірах. Для пана Івана його кінний клуб – це любов на ціле життя.  Осідлавши вірного коня Торнадо, на честь якого й названо переволоцький клуб, верхи виїжджає на прогулянки полями і лісами Бучаччини. Милується красою природи та грацією свого скакуна, з яким пліч-о-пліч пережили стільки злетів і перемог… Додам, що девіз Федерації кінного спорту України – на конях вперед до перемоги! Слава Україні! 

Ольга ФОРТЕЛЬНА 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували