Він пройшов серйозну школу на перших ролях у цукровій промисловості, чимало літ віддав державному управлінню, однак вирішив, що найкраще для нього – працювати на рідній землі. І тепер на околиці Козови, на місці колишніх руїн господарських приміщень і непрохідних чагарників виростає сучасне агропромислове виробництво з новітнім елеватором третього покоління, відбувається будівництво тваринних приміщень, потужного машинно-тракторного парку високопродуктивної техніки провідних європейських фірм. Перлиною дизайну стане  майбутній офіс із розкішним ландшафтом, до формування якого долучився сам Юрій Йосипович. Словом, усе красиво, дбайливо, по-господарськи, з прицілом на високоефективне виробництво і з думкою про комфортні умови праці всього колективу.  

І поки жовтень дарує не надто сприятливу погоду, і господар мав кілька хвилин часу для розмови, ми поцікавилися, як ідуть справи в його агрофірмі. 

 
– Юрію Йосиповичу, відомо, що здавна вашою улюбленою культурою був цукровий буряк. Вирощуєте його донині? 

– У 1994 році, коли я після Львівського сільськогосподарського інституту прийшов на цукровий завод і слухав про те, як у Франції чи Голландії люди збирають 700 центнерів солодких коренів із гектара, дивився на них із подивом, мовляв, казки розповідаєте, адже тоді 300–350 центнерів – це була межа. Але час, обставини, технології, генетика дійшли до того, що ручної праці на цукрових буряках тепер немає. Тепер як на буряковому, так і на інших полях ми проводимо спеціальний аналіз ґрунту, купуємо насіння, яке вже добре зарекомендувалося. І тих 70 тонн – це вже не рекорд, а закономірність. У нас тільки сучасна техніка: трактори, комбайни, сівалки, ґрунтообробні машини, обприскувачі… Відповідно, технологічно забезпечені, аби виростити добрий урожай. Окрім того, паралельно вносимо органічні добрива, сіємо сидерати для покращення здоров’я ґрунту й отримуємо добрий результат. 

– Які зернові культури вирощуєте на полях «Агроінвесту»? 

– У нас діє чітка сівозміна. Відповідно, вирощуємо озимі пшеницю, ячмінь, ріпак – це літньо-осіння посівна. Весняна – ярий ячмінь пивоварний, до слова, цьогоріч мали дуже гарний урожай і ціну. Домінуюча культура у нас – це кукурудза. Окрім того, вирощуємо ще сою, свого часу сіяли й соняшник, однак останнім часом припинили. Результатами щодо минулих років цього року я задоволений. Правда, ріпак, як і в інших господарствах, цьогоріч дав скромніший результат. Ми розраховували на 5 тонн із гектара, однак десь мороз травневий, десь град липневий внесли свої корективи. А ось пшениця видала майже 10 тонн із гектара, ячмінь – 9–10 тонн. Отож наполеглива праця колективу окупилася. 

– Три роки тому ви зайнялися овочівництвом. Що спонукало взятися за цю справу? 

– Поля, які ми орендуємо у селищі Козова і селі Козівка, примикають до великої водойми – 70-гектарного плеса. Власне, з цього у нас зародилася ідея якось скористатися цією водою. Ми придбали тракторну бригаду у селі, щоби мати опорний пункт для подальших дій. Час настав у 2023 році, тоді наш працівник Ігор Пташник запропонував зайнятися овочівництвом, яке давно планували. Ми посіяли на 16 гектарах перші моркву, буряки, капусту. Тоді це було  без поливу, на одному ентузіазмі, і Богу дякувати, зібрали  непоганий урожай. 

Наступного року овочі культивували на 35 гектарах, придбали крапельне зрошування, насосну станцію, сівалку, гребенеутворювач, консультанти розробили відповідний проєкт. Третій рік орендуємо овочесховище, де поставили два холодильники. Минулорічним урожаєм і рентабельністю ми задоволені. Морква нам уродила майже 120 тонн із гектара, це був просто рекорд. Цьогоріч засіяли понад 80 га, 65 гектарів – на крапельному зрошуванні. Нашою домінуючою культурою є капуста, окрім того, вирощуємо моркву, буряки, цибулю, другий рік ще й кавуни. Люди задоволені, за доброї погоди у нас на полі працюють до 130 осіб, отримуючи гідну зарплату. 

– Кажуть, у вас змонтована унікальна сортувальна лінія капусти. Чим вона особлива?

– Минулоріч машину капусти вагою 20 тонн готували до продажу, просто кажучи, на коліні, 70 осіб, а це затрати неабиякі і час. Почали шукати оптимальний варіант. Цьогоріч поїхали на Сумщину, де є друга в Україні капустяна лінія і зрозуміли, що у нас буде третя. Так і зробили. Тепер 25 осіб за день роблять дві такі машини. Відчуваєте різницю? Дякуючи Ощадбанку, ми отримали чималий кредитний портфель на будівництво овочесховища у селі Дибще. Тільки погода внормується, закладемо фундамент, за зиму спеціалізована організація зробить металоконструкцію, щоби з Божою допомогою наступного року мати своє овочесховище на сім тисяч тонн. 

– Морква, буряк, капуста – звичні для вашого господарства і погодно-кліматичних умов. А як прийшов задум вирощувати кавуни? 

– У нас працюють досвідчені фермери із Херсонщини – рідні брати Максименки, які у Голопристанському районі мали своє господарство, вирощували овочеві культури. З початком війни вони разом із сім’ями переїхали на Козівщину і переконали нас зайнятися кавунами. І то не з розсади, а з посіву. З допомогою фахівців підібрали такі гібриди кавуна, які посіяли в першій декаді червня, після холодів і дощів. Робили спробу, тому сіяли на невеликій площі – трохи більше як гектар. Зрештою зрозуміли, що кавун у нас гарно дозріває, він смачний і має товарний вигляд. 

– Ваша нестримна енергія допомагає черпати досвід із-за кордону, розкажіть про це детальніше... 

– У пошуку раціональних крупинок досвіду часто їжджу у різні країни. До прикладу, минулого року відвідав американський штат Мічиган, де з партнерами за тиждень  об’їздили 13 господарств. Цьогоріч був у Голландії на заводі фірми «Бейо». У них ми купуємо насіння овочевих культур. Туди на семінар з’їхалися аграрії зі всього світу, з України було 20 осіб. Там побачив різні види овочевих культур, підходи до їх вирощування, якісну  селекцію. Та найбільше почерпнув від спілкування з учасниками семінару. І якщо до цього у мене були певні сумніви стосовно деяких питань, то після спілкування з «асами» своєї справи, я вже окреслив для себе план дій.  

– Приємно, що ви не тільки плідно працюєте, забезпечуючи продовольчий тил держави, а й щедро допомагаєте Збройним силам України... 

– Переконаний, що подібним чином роблять більшість аграріїв Тернопілля, тож надмірно афішувати це немає потреби. Але якщо Ви уже запитали, то скажу так: з початку війни допомагаємо нашим захисникам чим можемо і як можемо. А це кілька КАМАЗів, багато позашляховиків, щось купували самі, подекуди долучалися до зборів. Допомагали продовольством, зокрема, м’ясними консервами. Про кількість наданого палива, вже й не говорю, це само собою. Щомісяця на потреби війська витрачаємо 300–400 тисяч гривень. Це наш святий обов’язок, адже якби не наші мужні військові, ми не мали б можливості жити й працювати на святій українській землі. 

Долучаємося і до соціальних проблем у тих селах, де працюємо. Допомагаємо школам, садкам, церковним громадам. Із останніх проєктів  витратили понад мільйон гривень на малювання церкви – в селищі Цукровиків (Козова), яка 25 жовтня святкуватиме 25-річчя. У селі Кальне облаштували капличку. Підсипаємо дороги, вкладаємо кошти. Допомагаємо Козівській лікарні, наприклад, я сам їздив за кордон і придбав карету невідкладної допомоги. Переконаний, лише гуртом, чесно працюючи, докладаючи максимум зусиль до справи, яку робиш, можна досягти бажаних результатів. 

Розмовляла Зоряна ДЕРКАЧ 

На світлинах:  директор ПАП «Агроінвест» Юрій Пудлик; працівники підприємства (зліва направо): Ігор Пташник, Василь Сало,  Володимир Безкоровайний,  Рафаель Максименко, Андрій Яцусь, Сергій Максименко. 

Світлини Ярослава СТАРЕПРАВА  




 

0

0

0

0

Ви вже відреагували