У цьому контексті, за ініціативи Міністра закордонних справ України Андрія Сибіги, у 2025 році було проведено 3 раунди загальнонаціональних круглих столів українських істориків та експертів з польсько-українських відносин: 20 червня у м.Київ (МЗС України); 9 липня у м.Івано-Франківськ (Карпатський національний університет ім. Василя Стефаника) та 14 серпня у м.Луцьк (Волинський національний університету ім. Лесі Українки).  

МЗС України висловлює свою подяку за участь у цих заходах  Олександр Алфьоров, Боляновському Андрію, Леся Бондарук, Ярослав Борщик , Василинчуку Артему, Микола Вітенко, Volodymyr Viatrovych, Сергій Волянюк, Ігор Гирич, Юлії Гнатюк, Сергій Годлевський, Yaroslav Hrytsak, Bohdan Hud, Василь Гулай, Гураку Ігорю, Anton Drobovych, Зашкільняку Леоніду, Олександр Зайцев, Зеку Богдану, Жуку Олександру, Olesia Isaiuk, Oksana Kalishchuk, Ірина Констанкевич, Кучерепі Миколі, Литвину Миколі, Любчику Ігорю, Марущенку Олександру, Andrii Nadzhos, Олег Павлишин, Патриляку Івану, Микола Посівнич, Пущуку Івану, Сергійчуку Володимиру, Сові Андрію, Василь Стефанів, Стрільчук Людмилі, Володимир Тиліщак, Volodymyr Trofymovych, Хахулі Любомиру, Хомі Івану, Ігор Цепенда, Анатолій Цьось, Чоботу Дмитрові, Святослав Шеремета.  

Підсумками згаданих круглих столів визначаю наступне:  

Україна висловлює вдячність керівництву Польщі і польському народу за принципову позицію і незмінну підтримку України під час боротьби з російською агресією. Польща надала і продовжує надавати Україні всебічну допомогу у військово-технічній, політичній та гуманітарній сферах, що значно підсилює ЗСУ і Україну в цілому для надання відсічі нашому спільному ворогу – країні терористу росії! 

Україна та Польща пов’язані спільною тисячолітньою історією, що сягала найвищих амплітуд – від відзначення спільних звитяг до співпроживання трагедій. Навіть попередній аналіз історії засвідчує, що Україну та Польщу об’єднувало й існування відвічного спільного ворога, яким була і залишається росія у різних формах свого існування – від Російської імперії, далі Радянського Союзу й до сучасної путінської російської федерації. Росія завжди намагалася знищити Україну та Польщу як незалежні держави та український і польський народи в цілому.  

До найбільш героїчних епізодів українсько-польської співпраці у період новітньої історії слід, безперечно, віднести: переможний похід об’єднаних Війська Польського та армії УНР, який завершився звільненням Києва у травні 1920 року від більшовицьких окупантів, а також участь українських вояків на чолі з генералами УНР М.Безручком та П.Шандруком на боці армії Другої Речі Посполитої у боротьбі з більшовицькою росією влітку 1920 року, що дало можливість Польщі відстояти незалежність.  

Водночас, ми маємо і темні сторінки історії українсько-польських взаємин, відомі як «Волинська трагедія». Аналізуючи матеріали на тему польсько-українського протистояння в часи Другої світової війни, що публікуються зараз в Польщі, можемо з впевненістю сказати, що переважна їх більшість є радше політичними, аніж історичними. І хоча автори цих матеріалів часто декларують, що їхні праці, монографії або науково-популярні книги ґрунтуються на архівних матеріалах, по суті їх все ж слід вважати політизованими. Досить часто матеріали викладаються вибірково: Волинська трагедія без належного юридичного обґрунтування визначається як «геноцид» польського народу, скоєний українськими націоналістами на Волині. Але при цьому ігнорується ширший контекст трагічних подій.  

За результатами тривалих дискусій в рамках круглих столів українських істориків у мене особисто виникло питання, наукова відповідь на яке напевно могла б наблизити нас до взаємного порозуміння. Йдеться про те, що ще у 1920 році українці та поляки спільно боролись з російським окупантом, віддаючи свої життя за незалежність сусідньої держави. Хоробрі польські вояки гинули в боях за Київ, боронячи українську державність, а українці клали життя за збереження незалежності Другої Речі Посполитої у боях з більшовиками під Віслою.  

Хіба у істориків, які прагнуть наукової об’єктивності, не має викликати здивування той факт, що опісля випадків зразкового братерства та взаємної жертовності у 1920 році, обидва братні народи вдалися до жахливих вбивств одне одного у період між 1942-1947 роками?  
Що за період цих 20 років сталося такого, що призвело до найжорстокіших прикладів ненависті один до одного з боку представників близьких народів?  

Під час згаданих круглих столів українські історики визначали наявність фактів дійсно злочинних вбивств мирного польського населення українськими націоналістами, які на превеликий жаль мали місце, проте наявні чисельні наукові дослідження українських істориків однозначно доводять, що такі злочини мали місце з обох сторін. Таким чином, читаючи описи польських науковців про трагедію в селі Павлівка нині Волинської області, чи Гута Пенятська, Паросля, Липники, Янова Долина та інші, де українськими націоналістами було скоєно вбивства мирних поляків, варто розуміти, що дзеркальна картина була й щодо вбивства українського населення, у тому числі дітей, жінок та старших людей, польськими партизанськими силами в селищах, де переважно проживали українці, а саме: Сагринь, Павлокома, Красний Сад, Березів, Хмелів, Янова долина, Малин. До цього слід додати ще й концтабір для українців в Явожно і багато інших місць масових вбивств українців.  

Це свідчить про те, що у період після згаданої спільної героїчної боротьби українців і поляків проти російського агресора у 1920 році в подальшому мусили відбутися події, які суттєво змінили характер відносин між нашими народами. Саме це спонукає нас до спільного наукового і об’єктивного дослідження тих трагічних подій.  

Керуючись цим, у Спільній заяві за результатами третього раунду круглого столу у Луцьку українські історики закликали польських колег повернутись до конструктивних обговорень українсько-польських відносин часів Другої світової війни у форматах спільних форумів істориків, під час яких обопільними зусиллями фахівців можна буде не лише зафіксувати факти кримінальних злочинів, здійснених українцями та поляками, а й об’єктивно визначити причини, що породили таку ворожнечу між нашими народами.  

Проте, як ми бачимо у польському наративі довкола Волинської трагедії досить часто простежується тенденція до підрахунку та порівняння кількості загиблих, що перетворює трагедію на змагання цифр. При цьому, прихильники такого роду дискусії забувають, що загибель навіть однієї невинної людини – це вже трагедія для всього народу.  

Деякі польські політики йдуть далі, вже лунають пропозиції щодо заборони ознак, прапорів підрозділів УПА і таким чином прирівняти їх до нацистів і нацистської символіки. У цьому зв’язку у українських істориків виникає закономірне питання: а під якими прапорами і під якою символікою вбивали мирних українців підрозділи Армії крайової, Батальйони хлопські і інші озброєні формування поляків? Тоді, за логікою певних польських політиків, Україна має заборонити усю польську символіку, прапори АК тощо? І до чого ми дійдемо? А саме головне - на чию користь буде таке протистояння? 

В рамках фахових історичних дискусій, майже усі учасники наших круглих столів звернули увагу, що протягом останніх років у польському середовищі практично немає дискусій щодо геноциду, який був дійсно застосований росією по відношенню до польської держави і польської нації починаючи зі злочинних розділів Польщі, що призвело до втрати державності і винищення польського населення практично протягом останніх 250 років.  

Але ми чомусь не бачимо широких дискусій в середовищі польських політиків і істориків на цю і інші теми, зокрема щодо змови Гітлера і Сталіна у 1939 році про тотальне знищення Польщі і усього польського, про цілеспрямовану політику радянської росії щодо винищення польської еліти: офіцерів, інтелігенції, діячів культури в Катині, Мєдному, Старобельську, Биківні, Козельську, про авіаційну катастрофу у Смоленську, яка є незаживаючою раною вже сучасної Польщі. Невже усі ці російські злочини вже розслідувані і зараз найбільшим і головним питанням Польщі є виключно Волинь? 

А може питання все ж таки в тому, що дехто в Польщі досить вміло генерує і скеровує громадську думку поляків виключно проти України, з метою послаблення нас в той час коли ЗСУ і народ України 3.5 роки веде кровопролитну війну з російським агресором?  Усі ці провокації на концертах російськомовних виконавців у Варшаві є додатковим свідченням присутності російського фактору в усій цій політико-історичній грі. Тим польським політикам, які зараз свідомо або не свідомо підігрують путінській росії, слід пам’ятати, що поразка України призведе до автоматичного нападу росії на Польщу! Думаю, що у свідомих польських політиків і військових сумніву щодо таких намірів Кремля немає!  

Сьогоднішні брутальні обстріли Києва і інших мирних міст України лише підтверджують наміри путіна продовжувати цю криваву війну з метою задоволення незмінних імперських амбіцій російського агресора! 

Тож замість того, щоб підживлювати старі рани спільної трагічної історії, напевно стратегічним для наших народів буде діяти разом як у 1920 році з метою спільної перемоги над спільним ворогом – росією! Щодо Волинської трагедії, ми разом повинні забезпечити спільний пошук усіх жертв і спільне їх гідне вшанування!  

Саме такий підхід сповідує українська сторона, співпрацюючи з польськими колегами в рамках спільної Робочої групи з історичних питань під егідою міністерств культури обох країн. Ця діяльність вже має свої позитивні результати, зокрема проведення пошуково-ексгумаційних робіт у с.Пужники Тернопільської області та у Львові на території колишнього цвинтаря мікрорайону Збоїща.  

Враховуючи все вище сказане, Міністерство закордонних справ, Міністерство культури та стратегічних комунікацій, Український інститут національної пам’яті і вся історична спільнота України закликають наших польських союзників, наших партнерів, наших братів до пошуку порозуміння шляхом деполітизації усіх дискусій щодо Волинської трагедії, переведення їх в русло історичних дискусій, конференцій та круглих столів.  

Для цього вважаємо за необхідне відновити діяльність Форуму істориків і Форум партнерства та якнайшвидше провести перший, після відновлення ініціативи, Форум істориків на території України або ж Польщі з подальшим інформуванням громадськості про результати дискусій та спільним вшануванням усіх жертв трагічних часів нашої спільної історії.  

Посольство України в Республіці Польща вже двічі офіційними нотами повідомляло Міністерство закордонних справ Польщі про готовність української сторони відновити Форум істориків наших країни. Ми сподіваємося, що наш заклик буде почутий польськими колегами, і ми відновимо конструктивну взаємодію з тим, щоб не дати російському ворогу реалізувати власні імперські цілі на тлі штучно створених суперечок між нашими країнами.  

Гідне вшанування жертв Волинської трагедії з обох сторін та інших трагічних подій українсько-польського протистояння відповідає інтересам обох наших держав!  

Разом, як і 105 років тому ми, українці і поляки, у взаємодії з усіма іншими нашими міжнародними союзниками   переможемо російського ворога!  

Oлександр МІЩЕНКО 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували