Совісного Седда з дитинства вчили: у біді нікого не залишати. І чоловік, ризикуючи собою, затягнув крокодила до човна й відвіз додому, щоб виходжувати. 

Цілих шість місяців життя Гільберта оберталося навколо крокодила. Він його годував, давав ліки й… не забував гладити й обіймати. Назвав його Почо. Просто, як домашнього улюбленця. 

Крокодил, який ніколи не знав такої теплоти, швидко пішов на поправку. Коли рептилія повністю одужала, Седд відвіз її назад до річки, на волю. Прощання. Сльози… 

Яким же було здивування чоловіка, коли він повернувся додому! У дворі його слухняно чекав «улюбленець». Він категорично відмовлявся повертатися в природу, на волю! Максимум - погодився жити в ставку неподалік від самого Гільберта. Рептилія дуже прив’язалася і сумувала за чоловіком. 

Вони щодня плавали разом, гралися й обіймалися, а згодом – за наполяганням сусідів та знайомих – навіть почали виступати для туристів. 

Почо щасливо прожив ще кілька років та помер своєю смертю, від старості. 

Тепле любляче серце відчувають навіть холоднокровні. 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували