– Вітаю, я до Степана прийшов. Ми з ним разом у виші вчимося. Щось він слухавки не бере. А я поряд проходив. Гадаю, зайду в гості, сюрприз зроблю. 

– Стьопа у спортзалі, мабуть, не чує. Проходь, чай, кава, капучіно. Є ще мої фірмові налисники. 

– А ми вже на ти перейшли? Ти його сестра? 

– Та ні, я мама. 

– Не може бути. Вибачте, ніколи не підозрював, що такі молоденькі матері бувають. 

Відтоді Влад чи не щодня під вечір заходив нібито до Степана. А насправді чекав слушного моменту, щоб повечеряти з пані Оленою і поговорити з нею. 

– У 15 завагітніла, – якось поділилася Олена своїм пережиттям. – За Василем сохнули усі дівчата. А він обрав мене. Я тішилася, раділа, що такий красень буде тільки мені належати. Як же я помилялася. Зірвиголова у сусідньому селі щось не поділив із місцевими хлопцями і... йому встромили ніж у самісіньке серце. 

Тоді жити не хотіла. Гадала, як же я тепер без нього буду? Та й що люди скажуть? У 16 народила Степана. Мої батьки і Василеві допомагали чим могли. 

Рідний брат тоді якраз до Америки виїхав, «зелену карту» виграв. Богдан любив мене до безтями. Тому, коли Степанкові два рочки минуло, вислав чималу суму грошей. Казав: «То тобі, сестричко, на квартиру в місті. Виїжджай, поступай, вчися і нехай все у тебе буде гаразд». 

Я так і вчинила. Придбала помешкання, вступила в економічний, вивчилася на бухгалтерку. Сина тоді у селі залишила. На вихідні постійно його провідувала. А потім до себе на квартиру забрала. У садок влаштувала. Зі школою проблем не було. Степан завжди був самостійним хлопчиком. Школа, Богу дякувати, поруч. Сам виходив, сам приходив, їсти грів у мікрохвильовій печі. Словом, виріс. Я ж бухгалтеркою у приватну фірму влаштувалася. Зарплата велика, ми не бідували ніколи. Хоча й легко не завжди було. Та й батьки мої і Василя навіть тепер продукти з села передають. Я кажу, що стільки не треба. Та хіба вони слухають? Обожнюють онучка. От і все, вибалакалася, душу вилила. Хоча тобі, мабуть, не цікава моя доля. 

– Та що ви таке кажете, Олено? Мені все до вподоби, що ви говорите, як з любов’ю готуєте. А мої батьки бізнесмени. Постійно на роботі. Свою справу відкрили і горять нею. Їжа вся на замовлення. Зазвичай піца, м’ясо, картопля й овочі гриль. Ні в чому мені не відмовляють. Ось, авто купили нове, з салону. Я хотів просту вживану машину. Та вони кажуть, що все має бути дорого-багато, з шиком. 

Наступного тижня до Єгипту їдемо відпочивати. 

…Так три роки минуло. А коли Владу 25 виповнилося, він почав працювати в престижній IТ-компанії. Від батьків переїхав в орендовану квартиру, захотів бути самостійним. 

І якогось дня прийшов до Олени, та й з порогу випалив: 

– Олечко, я вже дорослий і не хочу більше своїх почуттів приховувати. 

– Це на що ти натякаєш? – зашарілася жінка. 

– Я не натякаю, а кажу прямо і відверто, що кохаю і хочу з тобою одружитися. 

– Стривай, зупинися. На «ти» тільки я до тебе звертаюся. Не гарячкуй, Владе. Ти молодий, розумний, перспективний юнак. У нас велика різниця у віці і про щось інше мови не може бути. Йди додому і забудь усе, про що мені наговорив. 

Проте Влад не відступав. Приходив до Олени на роботу і додому з квітами і подарунками. Він навіть Степанові зізнався у своїх щирих намірах. Але товариш лишень посміявся: 

– Ну ти даєш, друзяко. Мама тебе не сприймає серйозно. Я, звісно, не лізтиму у ваші «лямурні» плани. Вибач, тут я тобі не порадник. 

Минув час і Олена, зрештою, здалася. Вони таємно зустрічалися і насолоджувалися життям. 

Владу цього було замало. Він наполягав, що хоче офіційних стосунків. 

– Олено, час познайомити тебе з моїми батьками. 

– Ти смерті моєї хочеш? Уявляю, що мій Степан приводить додому наречену на 16 років старшу за себе. Це ж ганьба. Та вони мене з хати проженуть і добре зроблять. 

Тому в гості до Олени таки прийшли якогось вихідного дня батьки Влада. Олена спочатку не повірила своїм очам, тому весь вечір була, як не в своїй тарілці. Голос тремтів, з рук усе падало, вона дуже хвилювалася. 

Роман Григорович і Таїсія Петрівна, здавалося, мило щебетали до потенційної невістки. А наступного дня подзвонив пан Роман і призначив Олені зустріч у кафе. 

– Оленко, – почав він розмову. – Розумієте, ви хоча й дуже приваблива жінка, але все ж не пара нашому сину, тому домовимося по-мирному. Влад до безтями закоханий у вас, без кінця про це торочить. Тому, живіть разом. Ми даємо згоду на цей дивний роман. Не ображайтеся, але я з дружиною впевнений, що він через рік-два, а може й швидше, на когось іншого зверне увагу. Ви Владу просто набриднете. Дивіться, аж очі розбігаються, скільки довкола молоденьких і красивих дівчат.  

Це звучало дещо образливо. Вона ж не іграшка. У неї теж до Влада є непідробні почуття. 

– Добре, хай так і буде, – погодилася 40-річна Олена, додавши: – Гадаю, час усе розставить на свої місця.  

І через два роки Олена завагітніла. Лікарі відразу ошелешили: 

– У вас буде двійня. 

Влад був на сьомому небі від щастя. І батьки зрозуміли, що у них все дуже серйозно. 

– Родичі і знайомі вже хочуть на весіллі вашому погуляти. Олечко, ми все організуємо самі. Тобі треба лише відпочивати і нічим не перейматися, – мило говорили. 

Шикарне весілля у дорогому ресторані приголомшило не тільки Ольгу і її родину, а й усіх запрошених гостей. Саме там батьки Влада несподівано подарували їм ключі від двоповерхового будинку у передмісті…  

Відтоді минуло п’ять років. Тепер кімнатами гасають непосидющі двійнята. Свекор зі свекрухою не можуть натішитися малечею. 

– Оленко, – часто наголошує Таїсія Петрівна, – як добре, що Влад із тобою одружився. Він зробив правильний вибір. 

Оксана ВОЛОШИНА 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували