У дорослих тварин летальні випадки поодинокі, але економічні збитки можуть бути колосальними - від падежу поголів'я до негайної заборони експорту тваринницької продукції. Про це під час брифінгу в Тернопільській обласній військовій адміністрації розповів начальник відділу організації протиепізоотичної роботи Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області Василь Яциник.  

Передача ящуру відбувається не лише через безпосередній контакт між хворими і здоровими тваринами, а й через повітря (аерозольно), корми, воду, інвентар, одяг, взуття персоналу, транспорт. Також переносниками можуть виступати несприйнятливі до вірусу тварини - собаки, коти, коні, а інколи навіть птахи. Людина також може захворіти - через споживання сирого молока чи м’яса, або ж при контакті з хворими тваринами. 

Клінічні ознаки ящуру у тварин - слинотеча, виразки в ротовій порожнині (афти), підвищення температури, кульгавість, зниження апетиту. У ягнят хвороба часто розвивається блискавично і призводить до загибелі без характерних виразок. У овець іноді протікає безсимптомно, і половина тих, хто перехворів, можуть залишатися вірусоносіями до 7 місяців. У великої рогатої худоби цей період може тривати до 8 місяців і навіть до двох років. Свині не є персистентними носіями вірусу. 

Інкубаційний період триває від 7 до 14 днів у ВРХ і до 21 дня - у свиней. Вірус починає виділятися ще до появи перших клінічних ознак. Він дуже стійкий до впливу зовнішнього середовища, особливо при низьких температурах. У гної може зберігатися до 39 днів, у стічних водах - понад 100. Вірус інактивується лугами, формальдегідом, креоліном, хлорним вапном - тому регулярна дезінфекція є критично важливою. 

Профілактика ящуру передбачає жорсткий контроль доступу на ферми, суворе дотримання карантину для нових тварин, ізоляцію, дезінфекцію територій та обладнання, носіння спецодягу, а також заборону в’їзду сторонніх осіб. У випадку підозри на хворобу господар має негайно повідомити ветеринарну службу, ізолювати хворих тварин, зупинити будь-які переміщення продукції, встановити карантинний режим і провести дезінфекцію. 

Якщо діагноз підтверджується, оголошується небезпечна зона, встановлюється карантин на господарство чи навіть на весь район, визначаються межі епізоотичного вогнища, зона захисту і спостереження. Вводиться повний контроль за пересуванням тварин, проводиться знищення інфікованих тварин і подальша утилізація продукції та трупів у спеціально обладнаних місцях. 

В умовах загрози поширення захворювання особливо важливо дотримуватись біозахисту - уникати спільних пасовищ, обмежити контакти між стадами, не використовувати спільне обладнання без знезараження. Полювання на диких тварин також повинне контролюватись, а в разі виявлення загиблих парнокопитних - повідомляти відповідні ветеринарні органи. 

Усе це вимагає чіткої взаємодії між власниками тварин, ветеринарною службою і державними інспекціями для швидкої локалізації і ліквідації хвороби, щоб уникнути масштабної епізоотії. 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували