У народі часто кажуть: життя прожити – не поле перейти. Можливо, й так. Тільки це в жодному разі не стосується нашого славного краянина, визнаного своїми іменитими колегами академіка хлібної ниви, заслуженого працівника сільського господарства України, лицаря трьох орденів «За заслуги» й ордена Ярослава Мудрого, багаторазового депутата обласної ради світлої пам’яті Антона Івановича Білика. 

В одному зі своїх інтерв’ю він сказав таку цікаву фразу: «на полях нашого агропідприємства (ОП «Іванівське» – авт.) не має жодного квадратного метра, де б не ступала моя нога». Тож звідси наше заперечення відомій приказці про життя і поле. Бо цей талановитий, без перебільшення патріарх життєдайної ниви, не тільки турботливо перейшов усе поле, це, власне, був стиль буття. Тож можна впевнено сказати: усе його життя, немов красива вишиванка на життєдайній ниві, рясно помережана золотим пшеничним  колоссям.  

І хоч Антона Івановича – неперевершеного майстра високих урожаїв та авторитетного громадсько-політичного діяча Тернопілля – ми знали десятки літ, з ним неодноразово зустрічалися на всеукраїнських, обласних виставках і нарадах, часто бували у його успішному господарстві, писати про нього було завжди дуже відповідально. Адже він був воістину людиною високого злету, фахівцем зі стратегічним мисленням і водночас добрим порадником зі щирою селянською душею і відкритим серцем.  

Сюди залюбки приїжджали навіть президенти 

Антона Івановича аграрії Тернопілля (і не тільки вони) за правом вважали людиною-символом наших аграрних теренів і взірцем незрадливої любові до землі й турботи про людей, які сумлінно працюють на ній.   

… У його трудовій книжці був лише один запис, зроблений у далекому 1957 році, коли прийшов працювати агрономом у скромне тоді іванівське господарство. Цей рік і започаткував подальший шлях фахового зростання самого Антона Івановича як яскравої особистості, великого землелюба. 
Системне бачення та підхід до розвитку галузі його, як керівника з нестандартним мисленням, перетворили колишній колгосп, а згодом агропідприємство, у високотехнологічний виробничий комплекс зі світовими технологіями, європейським рівнем урожайності. «Іванівське» стало одним із небагатьох в  області, яке мали за честь відвідувати представники різних ешелонів влади: і українські президенти, і прем’єр-міністри, і зарубіжні гості, які були приємно вражені високою культурою землеробства. 

«Дуже шкода, що все це не моє!» 

На підтвердження сказаного – знову особисті спостереження, які вже стали класикою. Кілька років тому в господарстві «Іванівське» керівник іменитої німецької фірми з виробництва сільгосптехніки і успішний фермер водночас проводив тематичний семінар для багатьох керівників агропідприємств області. Усе пройшло бездоганно, та на завершення зарубіжний гість зробив дивну заяву, мовляв, усе в цьому господарстві чудово, крім одного… Антон Іванович тоді від несподіванки ніби застиг у тривожному запитанні… 

Та німець, змінивши серйозний вираз обличчя на скупу посмішку, продовжив: «Дуже шкода, що все це не моє!» 

Шлях до успіху і роки заслуженого визнання у праці були далеко не простими. Як згадував Антон Іванович, він, як керівник, за колишніх комуністичних часів був змушений пережити і диктат влади, дилетантські вказівки коли, скільки та чого сіяти; коли треба було безвідмовно виконати доведений план, а при цьому уже самому паралельно доводилося думати, щоб в очолюваному господарстві все було до ладу.  

Десятки років Антон Іванович був найбільшим роботодавцем на Теребовлянщині: понад двісті місцевих жителів мали в «Іванівському» стабільне місце праці та джерело найвищих офіційних заробітків в аграрному секторі як району, так і області, гідну оплату за орендовані паї. 

Знаменитий аграрій завжди чуйно відгукувався на будь-які прохання земляків про допомогу як окремих людей, так і цілі колективи соціально-культурної сфери, громадські організації. Без застережень і у великих обсягах колектив «Іванівського» допомагав ЗСУ і продовжує це робити нині. Тож мабуть, невипадково його ім’я, як щедрого мецената і жертводавця, золотими буквами вписане в історію багатьох релігійних громад краю та волонтерських організацій. 

Щасливих років було більше 

Розповідь про легендарного хлібороба була б далеко неповною, якби не згадати про його вірну дружину і надійного помічника в агропідприємстві – Софію  Юріївну. Вона завжди була активною у хліборобських справах підприємства, сильною душею жінкою, хоч, як і в кожного, у житті були і радість, і сум, і тривоги. 

Та щасливих років таки було більше, бо радість у них  множилася завжди на двоє: на родину, і на господарство,  нероздільними для них були і сім’я, і виробничі справи.  

Життєдайну силу, енергію цій унікальній подружній парі давало відчуття задоволення від того, що добилися визнання у праці, що слава про «Іванівське» звучить у всій Україні. 

Ось і добігла до кінця стежина наших творчих зустрічей із незабутнім Антоном Івановичем Біликом. Доробок почутого від нього не лише для нас, а й для тих, хто сьогодні і завтра буде вирощувати хліб наш насущний. 

…Життя продовжується. Цьогорічної весни хліборобську естафету академіка хлібної ниви в іванівському здійснюють  його талановиті й працелюбні послідовники. Більшість весняно-польових робіт уже завершили, оперативно посіяли ярину, радує око озимина. Усе зроблено немов за вказівкою розважливого і мудрого батьківського слова Антона Івановича, який завжди благословив колектив на відповідальні хліборобські справи. А, може, Антон Іванович і тепер із небес  благословить свій колектив щедрим дощиком, теплим сонячним промінчиком на щедрий майбутній урожай. 

Богдан НОВОСЯДЛИЙ,  

Геннадій ЯВОРСЬКИЙ 

На світлинах: народний академік Антон Білик; ще торік Антона Івановича, свого званого «батька» з черговим Днем народження щиро вітали його соратники, друзі та партнери з президії ради обласного об’єднання сільгосппідприємств. 

Архівні світлини Ізидора РОМАНСЬКОГО та Івана ПШОНЯКА 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували