Настав Великий піст, і люди почали відмовлятися від м’яса та молока. Лука подумав: «Як же я тепер зароблю, якщо всі постять?» Але потім йому прийшла ідея – продавати пісну їжу за подвійною ціною. 

Він поставив великий напис: «Свята пісна їжа для праведників» і почав торгувати хлібом та рибою, наче вони були самим золотом. Люди, які хотіли дотриматися посту, змушені були купувати, і крамар радів, рахуючи гроші. 

Аж раптом до його крамниці зайшов старий монах. Він подивився на ціни, усміхнувся і спитав: 

– Скажи, Лука, а ти сам постиш? 

– О, звичайно! – гордо відповів крамар. – Я ж продаю лише пісне! 

Монах кивнув і сказав: 

– От дивина. Ти годуєш інших хлібом, але сам їси срібло. Ти даєш їм рибу, але сам наситився жадібністю. Чи не боїшся, що на Божому суді тобі запропонують той самий обід, яким ти нагодував душу? 

Лука заціпенів. Він згадав, що піст – це не лише про їжу, а й про чистоту серця. Тієї ж миті він взяв частину своїх грошей і купив їжу для бідних. І вперше за довгий час відчув, що по-справжньому ситий. 

Мораль: піст не в тому, що ти їси, а в тому, що живе в твоєму серці. 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували