Такі люди, як Микола Ференц – цвіт нації, він оберігає від лютого ворога сім’ю, родину, всю нашу громаду… Зрештою, на таких міцних та незламних тримається фронт, Збройні сили, на них тримається Україна. Тож недарма Головнокомандувач Збройних Сил України Олександр Сирський нагородив його Нагрудним знаком «Золотий Хрест». Його удостоюються особи рядового і сержантського (старшинського) складу ЗСУ за проявлену мужність і успішне виконання завдань під час бою, високі показники у бойовій підготовці, бездоганне несення бойового чергування та зразкову поведінку у повсякденній діяльності. Байковецька громада пишається Героєм і бажає йому якнайшвидшого повернення додому з Перемогою. 
Микола Ференц народився 28 березня 1986 року. Підприємець, молодший сержант Збройних Сил України, артилерист, командир бойової машини реактивної системи залпового вогню БМ–21 «Град».  

Увібравши в себе кращі національні військові традиції, що сформувалися у важких, кривавих війнах і збройних конфліктах минулого, українська армія за час своєї новітньої історії пройшла складний шлях до формування дієздатної та бойової структури, впевненої у своїх силах та здатної зламати будь-які загарбницькі плани ворога. Українці пишаються своїми Збройними Силами, демонструючи їм найвищий рівень довіри. Адже саме українські воїни зберегли незалежність нашої держави, за яку віками боролися пращури.  

Хоробрі, відважні, самовіддані, міцні, мов криця, стійкі та героїчні – це про наших захисників. Про таких, як Микола Ференц. У нього з дитинства формувалася чітка патріотична позиція. Багато разів бував на Майдані в Києві, відстоював ідеї Революції Гідності. А коли 14 серпня 2015 року пролунав телефонний дзвінок з повідомленням, що на його ім’я прийшла повістка до військкомату, одразу почав готуватися до служби в лавах Збройних Сил України. 

Ще перебуваючи на навчаннях у Новояворівському полігоні, Микола потрапив у ті ж казарми, де служив свого часу його батько, а потім - і старший брат. Після перепрофілювання навідником, Микола Ференц від 18 вересня 2015 року перебуває на Сході України. Першим пунктом дислокації став Чугуїв, де війна вже «не жартувала». Після 10 днів бойового злагодження його терміново відправили у госпіталь. Екстрена операція, тривале лікування, реабілітація в Яворові… Він міг не повертатись у зону АТО, але розумів: там – побратими, які потребують допомоги. І саме його допомоги, бо людей бракує. І Миколу перекидають на «нуль». Це були території поблизу окупованого на Луганщині Слов’яносербська. 

Після повернення з АТО, успішно займався підприємницькою діяльністю. Проте, сумління та почуття обов’язку завжди мобілізують таких людей швидше, ніж відбувається загальна мобілізація. З початком повномасштабного російського вторгнення  Микола знову вирішив не відсиджуватися, бо добре знав, хто за плечима, хто потребує його захисту. Воює у складі 63 окремої механізованої бригади. З березня 2022 року його позиції - на Запорізькому напрямку. Це важкий час справжньої, з усіма її жахіттями, кровопролитної нещадної війни, яку постійно супроводжують переживання, страх, поранення, втрати… І лише коли починаєш хвилюватися за побратимів більше, як за себе, то страх поступово відступає. А все інше - у волі Господній.  

- А загалом ми стали сильнішими. У нас хороше забезпечення, потужна армія і дуже приємно відчувати себе частиною такої великої військової потуги», – ділиться враженнями військовий. 

Після року служби на Запоріжжі Миколу Ференца дислокували у Часів Яр, пізніше – під Бахмут, далі – на Херсонщину. Він розуміє, що мусить перебувати там, де найбільше потрібен. Двічі хоробрий воїн заглядав смерті в очі, але Дякувати Богу, «народився у сорочці»… 
Він ніколи не нарікає, не падає духом, не шукає поблажок та щиро вірить, що з Божою допомогою ми переможемо у цій війні, проженемо з української землі ненависного ворога та відбудуємо нашу міцну, красиву та вільну Україну. 

Михайло ЛИСЕВИЧ 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували