Микола Міхновський виголосив цю промову спочатку на Шевченківському вечорі в Полтаві, а потім – у Харкові. Під назвою «Самостійна Україна» вона відразу ж була надрукована у Львові окремою брошурою як число 1-ше видань Української революційної партії. Її високо оцінив Іван Франко. 

Принагідно зазначимо, що Юліан Бачинський (уродженець с. Новосілка на Підгаєччині) в 1895 році у книзі «Україна irredenta» (підневільна, уярмлена) написав «Вільна, велика, незалежна, політично самостійна Україна – одна, неподільна від Сяну по Кавказ». Він теж переконував у необхідності самостійної України. Його тези перекликалися з ідеями Миколи Міхновського. Тобто  можемо констатувати, що на зорі ХХ століття у двох частинах (західній і східній) окупованої України одночасно зародилась ідея самостійної України.  

Продовжуючи сповідувати цю ідею, Міхновський у 1904 році склав «Десять заповідей Української народної партії». Вони були надруковані в 1906 році у брошурі «Справа української інтелігенції в програмі Української народної партії». Ці заповіти актуальні і донині. Звіряючись з ними, повинен жити свідомий українець-патріот. 

На цих заповітах  часто спекулювала комуністична пропаганда. Вона виривала з контексту окремі вислови і подавала їх як повноцінний оригінал. Візьмімо, наприклад, другу заповідь: «Усі люди – твої брати, але москалі, ляхи, угри, румуни та жиди – це вороги нашого народу, поки вони панують над нами і визискують нас». Московсько-комуністична пропаганда використовувала тільки слова «москалі, ляхи, угри, румуни та жиди – це вороги нашого народу…». Або третя заповідь: «Україна для українців! Отже, вигонь звідусіль з України чужинців-гнобителів». Московити використовували тільки частину заклику – «Україна для українців»...  

Серед заповідей – усюди і завжди говорити українською мовою, не працювати на ворогів України, не брати за жінку чужинку, щоб «твої діти не були ворогами», не вбивати Україну своєю байдужістю до всенародних інтересів тощо. 

Міхновського без перебільшення можна назвати ідеологом державної самостійності України. Коли в європейських країнах на початку ХХ ст. розпочався конституційний рух, Міхновський у 1905 році розробив проєкт конституції самостійної України. І це був національно-радикальний проєкт. На відміну від поширеного на великій Україні конституційного проєкту Михайла Драгоманова, який носив федералістичний характер і бачив Україну в складі федеративної росії. 

В проєкті Міхновського обґрунтовано причини поділу влад, стримувань і противаг, закріплено найвищу юридичну силу конституції, верховенство закону. Тут закріплюється рівноправнісь громадян, гарантуються права і свободи. Україна – президентська республіка, яка складається з 9 «вільних і самоправних земель»: Чорноморська, Слобідська, Степова, Лівобережна, Північна, Полісся, Підгірська, Горова, Понадморська.  

Конституція в Україні мала б прийматися Всеукраїнським конгресом, передбачено двопалатний парламент, який складається з двох «хат» – ради представників і сенату, які обираються на підставі загального, потайного, рівного і безпосереднього голосування та представляють увесь народ український. Глава держави (президент) є і головою виконавчої влади та обирається народом на 6 років. Він також є головним вождем війська і флоту, оголошує закони і пильнує, щоб вони були виконані, має право помилування засуджених. У разі порушення конституції, його можна усунути з посади «народним судом», який утворюють обидві «хати» із свого складу і вищий касаційний суд.  

Місцеве самоврядування складається із земських рад земель і громадських рад громад, які є виконавчим органом. Земські і громадські ради приймають свої закони.  

Проєкт конституції Міхновського передбачав і суд присяжних. Констатував, що вся влада в Україні належить народові, а одним із державних символів визначав прапор, який складається з двох кольорів – блакитного та жовтого. 

Микола Міхновський виступав проти інтернаціоналізму та космополітизму, вважаючи, що «здебільшого під юшкою інтернаціоналізму або космополітизму українському народові накидають обрусіння, або полонізацію».  

Сучасники називали Миколу Міхновського «Апостолом української державної самостійності». Він заклав теоретичні основи українського націоналізму, хоч творцем ідеології революційного націоналізму є Дмитро Донцов. Поряд із цими двома ідеологами націоналізму, історія поставила ще теоретика українського консерватизму В’ячеслава Липинського. На ідеології цієї своєрідної «трійці» націоналізму виховувались і продовжують виховуватися покоління українських патріотів. 

Павло СЛИВКА,  
історик 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували