Коротко про життя… 

Пан Роман родом із Коломиї. Народився у багатодітній сім’ї, де окрім нього було ще шестеро дітей. Свого часу грав у військовому оркестрі. Згодом вступив у Чернівецький університет на хімічний факультет. Цей факт із біографії чоловіка часто викликає справжній подив, адже маючи понад 40 років стажу у журналістській галузі, освіту здобув далеко не творчу. З’ясувалося, що Роман Карлович навчався ще й у школі журналістики при університеті. Тож після закінчення вишу надумав піти саме цією стежиною. Хоча згодом де тільки не був: служив в армії, працював науковим співробітником, навчав дітей у школі, і, зрештою, десяток років віддав улюбленому радіо у Чорткові. 

Пані Наталія народилася у місті Копичинці. Опісля закінчення Копичинецької школи вступила у Чернівецький університет, де і знайшла свою другу половинку – Романа Островського. Варто зазначити, що пані Наталія все життя працювала за фахом. Понад сорок років віддала Копичинецькій лікарні, пройшовши шлях від лаборантки, керівниці лабораторії, а здобувши ще одну освіту, була ще й лікаркою вищої категорії. Нині жінка, як і Роман Карлович – на пенсії. 

Посеред зими подарував підсніжники 

Як ви зрозуміли, наші герої навчалися в одному виші. Правда, коли познайомилися, пані Наталія була лише на першому курсі, а пан Роман – на третьому, був заступником голови студентського профкому. Це була зима. Під час канікул студенти мали змогу помандрувати різними містами тодішнього союзу на так званому туристичному поїзді.  

Донині пара пригадує їхню зустріч. Юнак закохався у тендітну галичанку з першого погляду. Вони гуляли вечірніми зимовими містами, поки дівчина розглядала архітектуру, Роман не міг налюбуватися на гарне, водночас гонорове дівча. Хлопець умудрився посеред зими, у люті морози роздобути для чарівної Наталки підсніжники. Згодом мені пані Наталія зізналася, що не відразу запримітила юнака. Ба більше, він їй навіть не дуже сподобався. Але Роман настільки гарно, галантно і наполегливо добивався її, що зрештою серце красуні розтануло. Тоді ж Роман Карлович навіть почав писати вірші, які присвячував своїй коханій. Та вирішальним стало спільне хобі. Пан Роман любив робити фото, свого часу працював фотокореспондентом у багатотиражці. А пані Наталія обожнювала фотографуватись. Ось так світлини поєднали їхні долі.  

Від срібного – до золотого 

Відтоді молода пара майже не розлучалася. Часті побачення, прогулянки, концерти... Три з половиною роки зустрічалися. Аж якось Роман Карлович наважився і приїхав в Копичинці. Познайомився з батьками коханої. Незадовго приїхав вдруге, вже на сватання, донині пригадує, було це 4 серпня, а 6 жовтня було весілля. Цікаво, що пройшло півстоліття, а пара в деталях пригадує той найщасливіший день у їхньому житті. Було багато гостей, одногрупників, велика родина. Донині зберігають альбом із весільними світлинами… 

До слова, шлюб Роман і Наталія брали через 25 років – на срібне весілля. Для пари це була неймовірна подія. Домовилися зі священником, в якого хотіли взяти шлюб. Цікаво, що відеооператором на святі була дружина Назарія Яремчука, Дарина. 

Родинні традиції – від батька до сина 

Пані Наталія розповіла, що тривалий час у них не було дітей. Що вже не робили, куди не зверталися… Але за роки Бог змилостивився і у них таки з’явився син. Жінка каже, що вагітність була дуже непроста. Більшість часу провела на збереженні. За тих часів чоловікам забороняли приходити у пологовий. Тож на допомогу знову ж таки прийшла фотографія. Роман Карлович пообіцяв завідувачці відділення зробити гарні світлини, а натомість лікарка дозволила йому на кілька хвилин зустрітись із коханою дружиною, з якою до того часу лише записками обмінювалися. Побачивши один одного, заплакали… 

Син ріс, батьки вкладали в дитину всю любов, ласку і турботу. Донині зберігають щоденник сина, який вели з першого дня його життя аж до повноліття. Ярослав закінчив школу, тоді університет, тепер працює у громадській організації «Карітас». Цікаво, що молодий чоловік, як і батько, обожнює фотографувати.  

Згодом і Ярослав знайшов свою другу половинку – чарівну дівчину Оксану з Чортківщини, з якою став на весільний рушник. У їхній сім’ї народилося сонечко-донечка Ілонка, якою дідусь і бабуся не можуть натішитися. Дівчинці уже 12 років. Пан Роман каже, що росте надзвичайно талановита дитина, вихованням якої займаються всі разом. На останок розповіді передам дослівно пораду «золотих молодят». 

«Коли молоді люди зустрічаються, виникає шалене кохання, пристрасть, далі просто кохання, якому доводиться перейти чималі перешкоди. Якщо ж у сім’ї з роками залишаються повага одне до одного, розуміння, тепло і подяка, така сім’я проживе довго й щасливо. Тепер ми все робимо разом. Діти їдуть на відпочинок і нас із собою беруть. Ми йдемо на концерт чи виставу, запрошуємо їх. Кожне свято, день народження – вкупці. Даруємо одне одному подарунки. А ще кожен день розпочинаємо з подяки Богу, що ми є одне в одного». 

Зоряна ДЕРКАЧ 
 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували