Тим часом скандал, що трапився в Скалі-Подільській 9 серпня, набував дедалі  ширшого розголосу. Друзі скривдженої стали на захист подруги, дізнавшись, що на неї подано до суду. Отож, через соціальні мережі запустили інформаційну кампанію. Хвиля громадського обурення не стихала, люди готувалися їхати на суд… 

У тіснуватій залі райсуду вмістилося заледве два десятки небайдужих, обурених тим, що сталося, решта кількадесят тіснилися біля відчинених дверей, на сходовій клітці, на вулиці… 

Голова засідання ознайомила присутніх з суттю справи, заслухано прокурора та обидвох адвокатів. Коли ж дійшло до скаржника, явно стривожений такою людною активністю (до честі представників громадськості, вони поводилися напрочуд толерантно, стримано, терпляче очікуючи вердикту суду) 88-річний «потерпілий», якому за кілька хвилин до початку судового засідання було надано для ознайомлення і «затвердження» підготовлений адвокатами внаслідок компромісного рішення варіант «мирової», він погодився з ним, поставивши власний підпис «вот здєсь», під текстом, де, зокрема, зазначалося: «Я, Єлісєєв Олександр Костянтинович, потерілий у кримінальному провадженні №… від 10.08.2024 відмовляюсь від підтримання обвинувачення та прошу його закриття. На даний час я примирився з обвинуваченою Червоноокою Аліною Василівною та не маю до неї будь-яких претензій…». 

Двадцятихвилинна перерва (суд перейшов у дорадчу кімнату оформити остаточний вирок) промайнула, як одна мить. Голова зайняла звичне для таких церемоній місце, а присутні, як того вимагає закон, встали і слухали вирішальний вердикт. Було видно, що він викликав хвилю задоволення в громадської «групи підтримки» і нарід поволі рушив на вихід…  

Буквально через кілька хвилин до народу вибігла зворушена Аліна Червоноока, щоб висловити глибоку вдячність кожному-кожному, обійняти серцем усіх, хто своєю присутністю засвідчив їй власну підтримку. То була радше перемога патріотичної спільноти, аніж її особиста, і вона щиро вклонилася й подячно поаплодувала землякам… Без їхньої моральної підтримки навряд чи в цій прикрій історії був би ось такий, як модно нині висловлюватися, хеппі-енд, тобто щасливий (для неї передовсім) кінець. Таки правда, що гуртом і море можна загатити, і чорта вбити… 

То що ж, усе-таки, там сталося, у тій Скалі? Отже, 9 серпня 2024 року увірвався терпець у згорьованої молодої вдови загиблого рік тому на бранному полі війни з ненависною путінською ордою героя України Артема Червоноокого. Його дружина Аліна Червоноока (освітянка, асистентка вчителя 9 класу місцевої ЗОШ №2, громадська діячка, активістка волонтерського руху Надзбруччя, відома молода письменниця) довго терпіла численні цькування, плювки, прокльони, відверто безтактні, непристойні, цинічні висловлювання, од яких неприємно віяло сепаратистським смородом і наругою над пам’яттю чоловіка, а отже, й десятків тисяч полеглих захисників України… І того дня Аліна з матір’ю та сином-чотирикласником якраз поверталися з концерту. Сусід Олександр Єлісєєв щось собі гомонів із дружиною Людмилою на лавочці біля будинку. Та коли Аліна порівнялися є Єлісєєвими, їй зневажливо плюнули услід… Не вперше! 

Аліна попросила піти бабусю з онуком, а сама повернулася… «Чому ви так чините? Чим завинила вам я і моя рідня?»… Але у відповідь - чергова порція непристойностей, та ще один старечий плювок… Така поведінка спричинила миттєву захисну реакцію молодої жінки. Удар був для старого настільки несподіваним, що він перекинувся з лавки… А стара зчинила лемент, викликали поліцію. І поки та приїхала, Аліна підняла сусіда й усадовила на лавку…Не заперечувала: так, вдарила… 

Письмова заява Єлісєєвих вимагала притягнути громадянку Червонооку до відповідальності. Хотіли також її вибачень у суді та відшкодування моральних збитків у вигляді пари тисяч гривень за «тілесні ушкодження». Мовою експертів-криміналістів вони кваліфікувалися як «легке тілесне ушкодження»… І було відкрито кримінальну справу… І був суд… І напрошується мораль… 

Можливо, і не було б такого розголосу, такого шаленого обурення людського, якби не одна обставина, яка в час кривавиці та руїни, затіяної путіноїдною ордою, має свої тони та відтінки і сприймається особливо болісно: ображений заявник – московитського роду і крові, неприхований ждун «русскава міра». «Што вам плахова сдєлалі рассіянє?» - то лише один із його докорів родині Червонооких… Зрештою, якщо «ждуни» самі цього не розуміють, то борщів’яни своєю згуртованістю, єдністю, патріотизмом дали їм усвідомити, що терпіти антиукраїнські випади не збираються. 

…Через кілька днів, 30 вересня, - перша річниця з дня загибелі Артема Червоноокого, 23-річного скалечанина- патріота, який за велінням серця змінив пензель на зброю і нищив ворожу орду, захищав рідну землю й народ (у тім числі й сімейку Єлісєєвих)… 

Того дня родина Червонооких прийде на могилу мужа й батька… Погорювати, помолитися, поділитися сокровенним… Можливо, світлі батькові очі спитають дитину: «Як ви там, синку?»… А дитина скаже: «Татку, нас більше не скривдять»…   

Степан ТАТАРСЬКИЙ, 
спеціальний кореспондент «Сільського господаря» на Борщівщині
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували