Лесь Курбас говорив, що театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра. Український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист і перекладач, засновник шести театрів, серед яких Молодий театр і «Березіль». Завдяки йому українське сценічне мистецтво європеїзувалося й набуло нових модерних форм, але найголовніше – Курбас виховав цілу плеяду учнів, що стала новою мистецькою генерацією тодішньої України. 

Усе своє життя він рухався Україною із Заходу на Схід. Був філософом, знімав кіно, не боявся експериментів і перший серед радянських діячів мистецтва отримав театральну медаль Парижа. Але в радянській тоталітарній парадигмі це називалося «контрреволюцією» – режисера звинуватили в українському націоналізмі й розстріляли. 

 
Дитинство 

Олександр-Зенон Курбас, пізніше відомий як Лесь Курбас, народився у родині акторів галицького театру 25 лютого 1887 року. Його батьками були Степан і Ванда Курбаси, які усупереч волі батьків обрали професію «бродячих комедіантів». Малий Лесь гастролював із народження, разом із батьками виступав у театрі, виконуючи невеликі епізодичні ролі. 

Освіта й початок творчості 

Родина Курбасів жила бідно й часто в розʼїздах, але батьки прагнули дати Лесеві добру освіту. Він навчався в Тернопільській гімназії, а згодом у Львівському університеті, де протестував проти полонізації й виступав за українізацію університету. Перевівся до Віденського університету, там навчався на філософському факультеті, закінчив драматичну школу при Віденській консерваторії. 

Освіта митця була справді ґрунтовною: Лесь Курбас знав вісім мов, але, що цікаво, за своє життя принципово не вчив російської. 

Юність у Тернополі, Київ і Молодий театр 

Згодом юнак поїхав у подорож до Варшави, Праги, Берліна й Мюнхена для того, щоб побачити тамтешній рівень театрального мистецтва. Імовірно, ця поїздка так надихнула його, що вже в 1915 році 28-річний Лесь Курбас разом із друзями заснував у Тернополі перший стаціонарний український професійний театр «Тернопільські театральні вечори». Вони ставили етнографічний репертуар, українську класику та модерні пʼєси Винниченка, і що також важливо – робота в театрі допомагала вижити та прогодуватися акторам у розпал Першої світової війни. 

Але невдовзі, у 1916-му, Курбас переїжджає до Києва й починає працювати в театрі Миколи Садовського, тоді вже видатного актора та режисера. Ще за рік Курбас організовує студію молодих акторів, з якої згодом утворився легендарний Молодий театр. Хоча цей театр проіснував лише два роки, він радикально вплинув на розвиток українського театру – з його вихованців вийшла ціла когорта майбутніх театральних режисерів 1920-х років. 

Куля в грудях – кохання Курбаса 

Перше кохання Леся Курбаса ледь не закінчилося самогубством – його обраниця й партнерка по сцені Катерина Рубчакова була заміжньою, тож відмовила молодому митцеві. Після цього він вистрелив собі в серце з револьвера, але залишився живий. Лікарі відмовилися витягати кулю, щоб не нашкодити, тож режисер усе життя прожив із нагадуванням про нерозділене кохання. 

Другим коханням стала акторка та балерина Валентина Чистякова. Курбас побачив її талант, узяв до київського театру і почав навчати етнічну росіянку української мови. У підсумку, вона грала українськомовні пʼєси без жодного акценту, а пара закохалася. Розповідають, що через це дуже пунктуальний режисер почав спізнюватися на репетиції, а трупа ревнувала його до коханої й навіть напівжартома планувала її вбити. Звісно ж, цього не сталося, а Лесь і Валентина обвінчалися в Андріївській церкві в Києві й прожили разом усе життя. 

«Березіль» і друг Микола Куліш 

У 1922 року Лесь Курбас започатковує свій найамбітніший проєкт – мистецьке обʼєднання «Березіль», що означає «березень» староукраїнською мовою. Кульмінація здобутків Курбаса повʼязана з його другом, драматургом Миколою Кулішем: у ньому режисер і трупа «Березолю»  знайшли свого драматурга, пʼєси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. 

Новаторство Леся Курбаса 

Курбасові вдавалося бути новатором тому, що він не був поверхневим: у своєму розумінні мистецтва і його завдань режисер спирається на ідеї філософських шкіл, які  досліджував. Серед його натхненників називають Якоба Беме та Рудольфа Штайнера, якими на той час захоплювалася вся Європа. 

Як стверджують дослідники, саме Курбас приносить ці ідеї до України, й вони разом із Миколою Хвильовим і Миколою Кулішем створять клуб послідовників Штайнера. 

 
Саме Курбасові театрали завдячують появі в Україні авангардних декорацій, світлових ефектів, контрасту світла й тіні та жанру потоку свідомості на сцені. Творчі пошуки Леся Курбаса найчастіше були незрозумілими для широких мас глядачів — режисера звинувачували в «похмурості» та викривленні оптимістичної радянської дійсності. 

Сам він вважав, що «театр має бути український за своєю суттю і європейський за своєю формою». 

Лесь Курбас і кіно 

Курбас був новатором і у виборі інструментів, якими він досягав бажаної мети на сцені: в одній зі своїх постанов 1923 року з назвою «Джиммі Гіґґінс» він уперше використовує у виставі кінопроєкцію.

Маловідомим є факт, що Лесь Курбас працював у кінематографі. У 1924–1925 роках він створює фільми «Макдональд», «Сон Товстопузенка», «Вендета», «Арсенальці». На жаль, жоден із цих фільмів не зберігся до наших днів. 

«Позиція українського націоналіста». Цензура й арешт 

«Комунізм несумісний із природою людини, як вогонь з водою», – говорив Лесь Курбас. Коли його запросили на олімпіаду в москву, він подякував і сам поїхав до Грузії, щоби започаткувати взаємини і з грузинськими митцями, розповідає театральна режисерка і дослідниця біографії Курбаса Вірляна Ткач. «Такі антиімперські погляди були дуже небезпечні для сталіна, і чекісти винищили не лише митців, вони винищили й усю харківську компартійну верхівку», – говорить вона. 

У 1933 році Курбаса усувають від керівництва «Березолем». Останньою пʼєсою, яку поставили Лесь Курбас і Микола Куліш, стала «Маклена Граса». Після сьомого показу її було заборонено, а театр «Березіль» ліквідовано. 

У протоколі засідання Колегії Наркомосу УСРР підкреслено, що Курбас зайняв «позицію українського націоналіста», а театр «не зміг зайняти відповідне місце у створенні українського радянського мистецтва». 

З постанови Народного комісаріату освіти УРСР на доповідь театру «Березіль», 6 жовтня 1933 р.: «Вистави «Народного Малахія», «Мини Мазайла» тощо, які вів Курбас, підкреслюють буржуазно-націоналістичну лінію «Березоля», особливо ж його керівника. При високій майстерності акторського виконання вистави, що ними керував Л. Курбас, були ходульні, схематичні, формалістичні, відірвані від нашої дійсності. Ось чому переважна більшість вистав «Березоля», навіть ті, що їх не можна зарахувати до ідеологічно шкідливих, не могли бути сприйняті широкими пролетарськими масами. В основі трактовки героїв вистав Курбасом велася буржуазно-ідеалістична лінія». 

Після тривалих допитів режисер підписав протокол про те, що він є «контрреволюціонером». Невдовзі його заарештовують і засуджують до виправних таборів на пʼять років. 

Загибель в урочищі Сандармох 

На волю Лесь Курбас так і не вийшов. 9 жовтня 1937 року «особлива трійка» Управління НКВС одним списком засудила до смерті 1825 людей, яких утримували в Соловецькому таборі особливого призначення. Серед них був Лесь Курбас і його друг Микола Куліш. 3 листопада, до двадцятої річниці жовтневої революції, їх розстріляли в урочищі Сандармох. Існує легенда, що Курбаса і Куліша вбили одним пострілом, аби зекономити кулі. 

Радянський режим хотів знищити Леся Курбаса, але його постать і новаторство продовжують жити, адже дух сильніший за репресії. Режисер писав у 1926 році: «Власне, все моє життя – підйоми світлого стремління, віри і сили – в чергу з ніччю безвілля, коли чернь моєї душі бере верх і править державою Леся Курбаса. І після тридцяти рішаючих змагань, коли темне перемагало – я все-таки вірю, що останнє слово скаже та моя частина, що вміє бути свідомістю моря, хмар, гір, нації, людини взагалі…».  

Олеся КОТУБЕЙ 
Суспільне Культура 

На світлині: Лесь Курбас (другий зліва у першому ряді) серед студійців театру «Березіль» 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували