УЛЮБЛЕНЕ ХОБІ

Випікання солодощів – улюблене хобі Наталі. Цією справою вона всерйоз захопилася п’ять років тому.

– Мій чоловік – військовий, до повномасштабної війни ми жили у різних містах України – Херсоні, Бердянську, Мелітополі, Запоріжжі, Києві, – розповідає жінка. – Відповідно, мені доводилося часто змінювати роботу, а хотілося займатися чимось стабільним, тим, що найбільше до душі. Мама моя колись також любила пекти, я їй не раз допомагала, тож елементарні навики вже мала. Решту вчилася сама, багато рецептів і порад брала в інтернеті. Спочатку пекла для своїх рідних, а потім уже й на замовлення. 

«В ОДНІЙ КИШЕНІ ПАТРОНИ, В ІНШІЙ – ГОРІШКИ»

Повномасштабна війна застала Наталю у Києві. На сімейній раді прийняли рішення, що вона повинна їхати до батьків у Тернопіль. Чоловік залишився у столиці. 

– Як і всі українці, я дуже переживала, але водночас старалася триматися в руках. Врешті, я ж дружина військового, – каже Наталя. – Щоб якось заспокоїтися, продовжила пекти солодощі. Одночасно підтримувала контакти з моїми клієнтами у Києві, передавала їм печиво Новою поштою. Потім почала організовувати у фейсбуці благодійні збори на потреби ЗСУ і залучати до них тернополян. 

За кошти виручені з продажу солодощів Наталя купує військовим змінне взуття, медикаменти та інше необхідне спорядження. Також щотижня передає на фронт печиво: рогалики, булочки, медівники, «наполеоники». Найбільше нашим захисникам полюбилися Наталині печені горішки зі згущеним молоком і фундуком. 

– Коли йдуть на позиції, то в одну кишеню кладуть патрони, а в іншу – горішки, – каже жінка. – Хлопці розповідають, що часто на «нульовці» вони по кілька днів залишаються без їжі. Саме горішки й рятують від голоду. Тож я випікаю їх щодня, відколи розпочалася повномасштабна війна. Відпочиваю лише в неділю.

«ЇХНЯ НЕЗЛАМНІСТЬ НАДИХАЄ»

Щосуботи солодка фея (так часто називають Наталю військові) відправляє на фронт передачі – по двадцять-тридцять коробок, у кожній з яких – 50 горішків. На війні у неї багато друзів, знайомих і колишніх співробітників, тож є кого пригощати. 

– Посилки я надсилаю через Нову пошту, переважно вони прямують на Бахмутський та Авдіївський напрямки, – розповідає. – З Києва посилка їде один день, з Тернополя – два. Коли тільки починала випікати солодощі для військових, мені телефонували незнайомці і представлялися волонтерами, пропонували, що будуть забирати у мене випічку і везтимуть самі на фронт. Однак я на це не погодилася, бо невідомо, хто ці люди і чи взагалі моє печиво доставлять за призначенням. Вирішила передавати, як кажуть, з рук у руки тим, кого знаю. Це товариші мого чоловіка, мої друзі та колишні співробітники.

Свого часу я працювала у медичній частині прикордонного загону в Херсоні. Чимало моїх тодішніх колег нині рятує життя бійців на фронті та у госпіталях. Я пам’ятаю про них і передаю їм свої солодкі дарунки. Один із них – мій товариш лікар-анестезіолог Сергій, який пройшов АТО. Ворог зруйнував його домівку в Херсоні. Чоловік ледь устиг вивезти рідних із міста. Сам лікар втратив обидві ноги, йому встановили протези, але, незважаючи на це, він і далі продовжує рятувати поранених бійців. Такі історії і ці незламні люди ще більше надихають мене до праці.

«ЗАВДЯКИ ВИПІЧЦІ НЕЗНАЙОМІ ВОЇНИ СТАЮТЬ СВОЇМИ»

Великим стимулом для Наталі є також фото та відеозвіти з передової, на яких хлопці висловлюють вдячність за смаколики. 

– Якось отримала повідомлення, де військові вибачалися, що не змогли сфотографуватися, бо тільки-но повернулися з позиції, – розповідає Наталя. – Вони були такі голодні, тому одразу з’їли всі горішки. Мені дуже боляче через ті обставини, в яких перебувають наші чоловіки, але водночас я радію, що хоч якось можу підтримати їх. Завдяки солодкій випічці у мене побільшало знайомих серед військових. Пригадую, напередодні нового року отримала у фейсбуці замовлення від воїна з передової. Я написала йому, що захисникам надсилаю горішки безкоштовно. Чоловік спочатку не погоджувався, хотів переказати кошти, але я його таки вмовила, сказала, що нехай це буде мій новорічний подарунок. Відтоді я часто передаю йому печиво, він відповідно пригощає своїх побратимів. Так завдяки випічці зовсім незнайомі люди стають мені своїми. А ось ще один випадок. Колишній працівник Нової пошти, який часто допомагав мені упаковувати передачі, нині також воює. Мій батько випадково його зустрів у місті, коли той був у відпустці. Я з ним сконтактувала і також передала солодощі. 

«БУДУ ПЕКТИ ДО ПЕРЕМОГИ»

Тепер Наталя живе на два міста: у Тернополі та Києві. І тут, і там має замовлення на торти і печиво. За виручені з продажу кошти вона купує продукти, з яких далі готує випічку. І так все по колу. «Ви, напевно, втомлюєтеся від роботи?», – часто чує у слухавці від військових. Авжеж, ця праця вимагає фізичних зусиль. Особливо важко було взимку під час блекаутів. Тоді доводилося працювати вночі.

– Та хіба це порівняти з тим, що роблять наші воїни? – каже Наталя. – Тут, у тилу, ми не маємо права втомлюватися. Тому коли мене запитують бійці, доки буду пекти для них смаколики, я завжди відповідаю твердо: «Разом із вами – до перемоги!»

Марія БЕЗКОРОВАЙНА

0

0

0

0

Ви вже відреагували