Скільки спогадів може приховувати ця проста фраза! У ній – ціле сільське життя, праця, турбота про родину й підготовка до довгих зимових вечорів. Пам’ятаю як восени, коли дерева скидали останнє листя, а ранкові тумани стелилися над Гаями-Розтоцькими, у господарстві починалися приготування до зими. Треба було подбати про дрова, полагодити все, що потребувало ремонту, утеплити хату. І одним із таких важливих клопотів була загата. 

Загата – це традиційний спосіб утеплення сільських житлових будинків, поширений в українських селах за часів, коли люди не мали сучасних теплоізоляційних матеріалів. Вона являла собою утеплювальний шар, який влаштовували біля зовнішніх стін хати. Для цього використовували: солому після обмолоту зернових культур; опале листя, найчастіше зібране восени в саду чи лісі; суху траву, очерет та інші рослинні рештки. Землю, глину, іноді хмиз – залежно від місцевої традиції та конструкції будинку. 

Для цього по периметру стін ставили на невеликій віддалі одна від одної високі міцні жердини, які внизу вкопували у землю, а вверху заводилися під стріхою за нижню лату. Матеріал укладали біля стін, засипаючи у простір між стіною та кілками часто з додатковою огорожею із дошок, плоту чи іншого підручного матеріалу. Загата могла сягати значної висоти, закриваючи всю стіну аж до покрівлі.  

У давні часи покривали не тільки житловий будинок, а й  господарські споруди. Матеріал для покриття хати залежав від регіону, природних умов і заможності господаря. Найпоширенішим матеріалом була солома, а в лісистих регіонах – дерево. Хату, покриту соломою або очеретом, називали стріхою. Житня солома була найдоступнішим матеріалом для більшості регіонів. Правильно пошита солом’яна стріха не пропускала воду, добре утримувала тепло взимку та прохолоду влітку. Очерет використовували переважно у плавневих і прирічкових районах. Очерет є надзвичайно довговічним, не гниє від вологи та не боїться гризунів. Дерево (ґонт, дранка). Цей спосіб покриття був характерний для лісистих регіонів, зокрема, для Карпат і Полісся. Ґонт – це невеликі дерев’яні дощечки з клиноподібним пазом, які з’єднувалися між собою. 

Наша хата була покрита як на ті часи, відколи я себе пам’ятаю, цинковою бляхою. Дід Іван був ще з австрійсько-польських часів заможною людиною, мав багато поля, велику пасіку і міг собі на це дозволити. Правда, за таку «розкіш» відсидів із приходом других совітів кілька років у мукачівській в’язниці. Комора, стодола, хлів були покриті уже солом’яною стріхою. 

Загата виконувала відразу кілька важливих функцій: по-перше, зберігала тепло. Сухі рослинні матеріали утримували повітря й зменшували втрати тепла через стіни. По-друге, захищала від морозу та вітру. По-третє, зменшувала промерзання нижньої частини стін. І на кінець, допомагала ощадливо використовувати паливо. У хаті довше зберігалося тепло від печі. 

У 1960-х роках життя людей, зокрема селян, зазнало певних змін завдяки науково-технічному прогресу, розвитку медицини, побутовій техніці та соціальним реформам. У побуті масово з’явилися пральні машини, холодильники, телевізори та кухонні прилади, що значно полегшило щоденну працю вдома. Розширення мережі шкіл і вишів, а також розвиток економіки повоєнного відновлення створили більше можливостей для соціального зростання та зайнятості. Зносили також старі хати, на їх місці зводилися чвораки – великі селянські будинки з чотирма кімнатами. Утеплення їх традиційною загатою поступово відпало. 

Під кінець своєї ностальгічної розповіді про рідний дім і дитинство, що підсвідомо асоціюються з періодом, коли світ був зрозумілішим, а відповідальність меншою, скажу: загата – це не просто солома, сухе листя чи інший природний матеріал, яким обкладали хату. Це була частина народної мудрості, перевіреної поколіннями. Люди вміли використовувати те, що давала земля, і власними руками створювали затишок у своїй оселі. Дорослі домочадці знали: зима не чекатиме, поки ми приготуємося. Тому треба було братися до роботи завчасно. У таких буденних справах відчувалася батьківська відповідальність: щоб у хаті було тепліше, щоби родина не мерзла, щоби холодний вітер не так дошкуляв узимку. І тепер, коли згадуєш ті часи, розумієш, що за кожною такою роботою стояло щось більше, ніж звичайна господарська потреба.  

І, мабуть, саме тому нині так тепло стає на душі від спогаду про ті прості батькові слова: «Незабаром зима. Завтра будемо робити загату». Бо минають роки, змінюються хати, зникають старі звичаї, а батьківський голос залишається в пам’яті. І разом із ним повертається наше рідне село, осіння пора, запах сухого листя та соломи, батьківські руки й тепло давньої домівки. Яка ж то була мудрість – утеплювати хату загатою, а родинне життя зігрівати любов’ю, працею і турботою одне про одного! 

Григорій  ЖУК 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували