Варто додати, що у війську Острозького були ще сербські, угорські, німецькі й татарські загони. Тобто така собі «об’єднана Європа» проти московщини. І цей факт дуже виразно демонструє: якщо народи Європи єднаються, то грізний російський ведмідь утікає, не оглядаючись, і цілий континент потім тривалий час має спокій від варварів. 

Повертаючись до битви біля Орші, пам’ятаємо, що тоді московське князівство вело війну проти Литовсько-Руської держави. Адже на початку ХVІ століття московія висунула безпідставні претензії на українські та білоруські землі та після місячної облоги захопила Смоленськ, а наприкінці серпня вийшла на лівий берег Дніпра неподалік Орші (Білорусь). 

У ніч на 8 вересня військо під командуванням князя Острозького переправило основні сили з гарматниками через міст, зібраний із човнів і колод, і розійшлося на позиції. Увагу ворога відволікла легка кавалерія. Це була не єдина хитрість гетьмана – сховати гарматників у засідці. У битві біля Орші полководець переміг завдяки продуманій тактиці.  

Московити почали битву з атаки на лівий фланг, яку союзники успішно відбили. Вороги сподівалися на відкритий бій, адже переважали чисельно. Проте Костянтин Острозький несподівано припинив атаку і почав відступ. Це була хитрість, на яку «купилися» московити. Вони стали переслідувати наші об’єднані загони та потрапили у засідку гарматників. Артилерійські залпи спричинили втрати противника і слугували сигналом до загальної контратаки союзницьких військ. У московитів почалася паніка. 

До заходу сонця 8 вересня 1514 року загони Костянтина Острозького наздоганяли втікачів. Союзники взяли у полон 6 із 11 воєвод, а також 611 представників знаті та бояр. Загальні втрати московського війська сягали 30 тисяч воїнів. 

Костянтин Острозький здобув одну з найславетніших перемог над московією за всю історію. Волинський князь вперше довічно став головнокомандувачем Великого князівства Литовського. А 3 грудня 1514 року жителі Вільна (сучасний Вільнюс) стали свідками параду: під залпи гармат і дзвони у храмах Костянтин Острозький вʼїжджав у місто. За гетьманом ішло його військо, а за ними дріботіли закуті у ланцюги московські вельможі та князі. Так жителі столиці Великого князівства Литовського святкували перемогу біля Орші. 

Після неї король Польський і Великого князівства Литовського Сигізмунд Старий задарував гетьмана привілеями. Монарх дозволив спорудити дві православних церкви у Вільнюсі та головний родинний храм в українському Острозі. Також неподалік Острога, у Межирічах, Костянтин Острозький спорудив церкву святої Трійці. Ці два храми він також побудував на честь перемоги біля Орші. 

Костянтин Острозький був успішним політиком і полководцем. Крім боротьби з московією, брав участь у війнах з кримськими татарами, з якими провів 60 битв. Найбільша відбулася 1527 року біля Ольшаниці на Київщині. Тут було вбито 24 тисячі татар, кілька тисяч взято в полон, визволено 40 тисяч бранців. Після цієї гучної перемоги гетьман не лише зайшов гучним парадом у Краків, але й отримав право запечатувати документи червоним воском як робили королі. 

Згодом «За заслуги усього життя» Сигізмунд Старий призначив Костянтина Острозького троцьким воєводою. Відтоді він найближче сидів до правителя у великокняжій раді, попри заборону православним займати державні посади. Завдяки наданим королем привілеям і маєткам, а також власній ощадливості, Костянтин Острозький увійшов у пʼятірку найбагатших магнатів Великого князівства Литовського. 

У статусі Київського воєводи він був сенатором, добився того, що жителі Київського воєводства були звільнені від багатьох податків. Тут панувала міжконфесійна злагода між католиками та православними, а мовою діловодства слугувала тільки руська. Костянтин Острозький підтримував єдність польських, литовських та українських (руських) земель у єдиній державі, бо вважав це запорукою протистояння московитській агресії і татарським набігам. Він показав Європі, що московитів не варто боятися, з ними можна успішно воювати і перемагати ворога. 

Помер князь Острозький 1532 року, поховали його, згідно із заповітом, у Києво-Печерському монастирі. Через майже сорок років син Василь встановив надгробок, який не лише відображав небіжчика, а разом із кіньми, гарматами, колісницями, військовими обладунками, сценами із битв наче відтворював життя полководця. В епітафії йшлося про 63 перемоги та перелічені заслуги покійного. 

Кілька століть до надгробка молилися віряни та паломники, що приходили в Успенський собор монастиря і дізнавалися про полководця, допоки у листопаді 1941 року у храмі не пролунав вибух. Він зруйнував споруду та памʼятник. 

Нині Костянтина Острозького своїм національним героєм вважають одразу три народи – литовці, білоруси та українці. Про його час писали: «Раніше литвини не питалися «скільки ворогів?», а питали «де вони?», і ставили у приклад хоробрість українського полководця. 

Рід князя Костянтина Острозького має пряме відношення до Тернополя. Його нащадок Костянтин-Василь (1526–1608) через шлюб із Софією Тарновською у 1567 році став власником Тернополя. Тому в 1990 році Тернопільська міська рада повернула одній із вулиць міста історичну назву – вулиця князя Костянтина Острозького. 

Павло СЛИВКА, історик 

0

0

0

0

Ви вже відреагували