Вечірній Чортків зустрів його теплими ліхтарями, шумом каштанів і якимось особливим спокоєм. Саме тоді в голові самі собою почали складатися рядки: «Мій дім, фортеця, скарб віків…». Так народилася пісня «Мій Чортків», яку нині жителі громади пропонують зробити офіційним гімном міста. 
Для самого Назара така популярність стала несподіванкою. Він не планував писати гімн чи ставати знаменитим. Хлопець каже, що це був просто щирий порив, спроба зізнатися в любові землі, на якій виріс. І в цій пісні – не лише його голос, а й пам’ять усього його роду. 

Усе починається з родинного столу 

Любов до пісні Назар успадкував разом із прізвищем. У їхній хаті музику ніколи не вважали чимось особливим чи «святковим» – вона була такою ж природною, як розмова чи вечеря. Співали бабуся з дідусем, а малий Назар просто вбирав ці мелодії в себе. 

Він досі пам’ятає, як за спільним столом лунало «Виростеш ти, сину». Ця пісня для нього – найрідніша. Каже, скільки б разів її не чув, щоразу щось стискається всередині. Бо в ній – і мамина ніжність, і батьківська сила, і те коріння, яке не дає людині впасти, які б вітри не віяли навколо. Саме ці родинні вечори навчили хлопця: пісня має бути живою. Якщо ти не відчуваєш того, про що співаєш, то це просто набір звуків. 

Вчителі, які дарували душу 

Назарові неймовірно пощастило з наставниками. У Чорткові ці імена знають усі: Іван Кікис, Василь Мандзій, Орест Слободян. Але для хлопця вони стали не просто вчителями музики, а старшими друзями. 

Іван Кікис, регент і дяк, поруч із яким Назар зростав у церкві, одного разу дав йому пораду, що стала життєвим орієнтиром. Хлопець прийшов на службу засмучений якимись побутовими дрібницями, а вчитель глянув на нього і тихо сказав: «Нічим не переймайся, дитино. Це все – мирська суєта, а мистецтво – вічне». Ці слова Назар згадує щоразу, коли стає важко. 

А був ще скрипаль Василь Мандзій. Він міг годинами займатися з Назаром, приходив до нього додому, ділився всім, що знав, і ніколи не брав за це жодної копійки. Це була чиста, справжня відданість своїй справі. Орест Слободян, чий тенор знає вся область, теж став для хлопця рідною людиною. Ці майстри навчили Назара головного: мистецтво – це не про гроші, це про те, скільки тепла ти можеш віддати людям. 

Будні між навчанням і хором 

Багато хто дивується, як 18-річний юнак встигає все й одразу. Назар Кухарчук – студент стоматологічного факультету Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського, і його дні розписані по хвилинах між атласами з анатомії, латиною та хоровими репетиціями. 

Хлопець зізнається: поєднувати медицину та музику непросто, але він не може інакше. Для нього пісня – це найкращий відпочинок. Коли голова вже «йде обертом» від складних термінів, він просто вмикає улюблену мелодію – і мозок ніби перезавантажується. 

Бували й зовсім студентські історії. Щоби не пропустити важливі репетиції рідних колективів, Назарові іноді доводилося ставати донором крові. Це був такий собі вихід: і добру справу зробив, і отримав офіційний вільний день, аби поїхати на виступ. Коли ти по-справжньому любиш те, що робиш, час і можливості знаходяться самі собою. 
Спів у хорі для Назара – це особлива школа. Тут ти вчишся не кричати голосніше за всіх, а слухати сусіда. Якщо один фальшивить – краси не буде. Хлопець переконаний: це вміння слухати іншого дуже допоможе йому і в майбутньому, коли він стане лікарем. Адже лікувати треба не лише тіло, а й людину. 

Як народилася «присяга» 

Того вечора, коли з’явилися рядки «Мого Чорткова», Назар відчув дивне полегшення. Він каже, що пісня написалася сама собою, ніби просто чекала свого часу. Хлопцеві не було страшно показувати її людям. Він знав: якщо це від серця, то воно обов’язково знайде відгук. 

Мелодію на ноти він переклав разом із подругою Анастасією Холоденко. Це сталося 27 вересня 2025 року – цю дату Назар запам’ятає назавжди. Нині громада Чорткова хоче бачити цю пісню своїм символом. Для 18-річного хлопця це велика честь, але він залишається все тим же простим студентом, який любить своє місто і свою родину. 

Назар мріє стати хорошим лікарем, але пісня завжди буде поруч. Він вірить, що музика робить людину добрішою, а лікаря – чуйнішим. Своїм одноліткам він радить ніколи не ховати свої таланти в шухляду: «Просто спробуйте. Якщо ви робите те, що любите, у вас з’явиться вдвічі більше енергії». 

«Мій батьку сивий, рідний мій Чортків, тобі ця пісня серця, як моя присяга!» – пише Назар. І в цих словах – уся його душа. Простота, щирість і велика любов до землі, яка дала йому крила.  

Зоряна ДЕРКАЧ 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували