У кожній лінії – частинка традицій, у кожному мазку – тепло віри. Її вироби – це не просто декор, а тиха розмова з минулим заради майбутнього. 
Шлях кожного виробу починається здалеку. Десь у високогірному Косові майстер вручну витесує дерев’яні основи для трисвічників. Далі вони потрапляють до рук пані Ірини, де починається справжня магія: розробка ескізів, пошук сенсів і багатогодинна кропітка праця. Майстриня переконана: найцінніші речі в домі – не ті, що коштують найбільше, а ті, в яких живе пам’ять поколінь. 

Історія покликання 

Все своє життя Ірина Киба пов’язала з мистецтвом. Навіть працюючи 15 років учителькою образотворчого мистецтва у школі, вона ніколи не полишала власної творчості, створюючи листівки та сувеніри для близьких. Проте справжнім переломом стало повномасштабне вторгнення. У часи великого болю у жінки з’явилося нестримне внутрішнє бажання – прославляти українське, говорити про нього на весь світ. 

«Мені хотілося створити щось таке, що людина, яка залишила рідну домівку і виїхала за кордон чи в інший регіон, могла б взяти з собою. Частинку затишку, яка б нагадувала про коріння», – ділиться майстриня. Так з’явилася її перша дерев’яна колекція «Різдвяна історія». 

Нині «Ладна майстерня» – це простір, де дерево стає полотном. Ірина працює тільки з натуральними матеріалами. Зрізи дерев для іграшок замовляє у брата, трисвічники – на Гуцульщині. Раніше з деревом допомагав і чоловік, але нині він захищає Україну на фронті. Для пані Ірини важливо, щоби кожна річ була довговічною: щоби через десятиліття онуки запалювали вогонь у тому ж свічнику, який колись купили їхні батьки, згадуючи родинні свята. Творчість стала для неї відрадою, що допомагає триматися після важких новин і трансформувати тривогу у світло. 

Символи, що подорожують світом 

Кожен виріб Ірини Киби наповнений глибокою символікою. Особливе місце в її доробку посідає «Трійця» – традиційний гуцульський свічник. Для майстрині це символ світла віри. На одному боці виробу вона зображує сцену Різдва, на іншому – ангелів і голуба, як знак Святого Духа. Кожна деталь тут – наче застигла молитва. 

Ще одна знакова серія – «Світло до світла». Натхнення для неї Ірина шукає у старовинних рушниках, глиняному посуді та прадавніх орнаментах. «Дивлюся на стародавні речі й відчуваю в них тишу часу, ніби хтось дуже давно вже сказав усе важливе, а нам залишається тільки навчитися це чути», – каже вона. Проте майстриня не просто копіює минуле, вона переосмислює його. У її роботах геометричні символи та рослинні орнаменти можуть поєднуватися з несподіваними сучасними кольорами. 

Наприклад, цьогоріч Ірина почала додавати до розписів рожеві та яскраві жовті відтінки. Вона пояснює це просто: коли життя стає «сірим» через обстріли та тривоги, людям критично бракує яскравості та відчуття весни. Її великодні мальованки – це окремий світ, де на тендітних яйцях «розквітають» квіти та ширяють голуби миру. 

Процес створення вимагає величезного терпіння. Майстриня працює акриловими фарбами, іноді малюючи за готовим ескізом, а іноді – за велінням інтуїції прямо по дереву. Якщо хоча б день минає без пензля в руках, Ірина відчуває внутрішню порожнечу. 
Нині вироби з Копичинців знають далеко за межами України. Господиня «Ладної майстерні» відправляє посилки до Канади, США, Італії, Австралії, Грузії, Франції, Німеччини, Фінляндії, Швеції та багатьох інших країн. Часто іноземці купують ці речі, щоби відкрити для себе багату українську культуру, а наші емігранти – щоби відчути запах рідного дому. 

Попереду в Ірини багато планів. Вона вже залучає до справи 15-річного сина, який має хист до малювання. Майстриня мріє, що колись це переросте у велику родинну справу, де син виготовлятиме основу з дерева, а вона вдихатиме в неї життя фарбами. Адже, як каже сама пані Ірина, змінити професію і знайти себе можна в будь-якому віці – головне мати світло в душі, яким хочеться поділитися з іншими. 

Зоряна ДЕРКАЧ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували