Про те, чому дрони нині важливіші за асфальт, як відділ грантів залучає мільйони і чому жителям Збаражчини більше не потрібно шукати заробітків за кордоном, ми говорили із головою Збаразької міської громади Романом Полікровським. 

Стратегія на випередження 

– Романе Степановичу, Збараж став першим містом в Україні, де відкрили Офіс із питань європейської інтеграції на рівні громади. Багато хто скаже: «Не на часі, треба чекати перемоги». Чому Ви вирішили піти на цей крок тепер і яку головну місію покладаєте на цю структуру? 

– Знаєте, чекати завершення війни, щоби почати вчитися працювати з Європою – це свідомо прирікати себе на статус аутсайдера. Багато підготовчої роботи потрібно зробити ще до моменту повноцінної інтеграції України в ЄС. Нам потрібні знання: як працюють європейські процеси, як ухвалюють рішення у Брюсселі, як будують професійні взаємовідносини. Поінформований – значить озброєний. Офіс – це наш інструмент для того, щоб уже тепер практикувати, налагоджувати контакти та вникати в усі тонкощі. 

Якщо ми будемо добре обізнані до моменту активного вступу в ЄС, матимемо колосальні конкурентні переваги перед іншими територіями. Офіс координує міжнародну діяльність, яка у нас і так активна, але тепер вона стає системною. Ми не хочемо бути громадою-прохачем. Мені цей статус дуже не імпонує. Коли в Європі ти представляєш Україну, часто в очах партнерів читаєш очікування: «Зараз він почне щось просити». Я ж завжди кажу: ми прийшли запропонувати партнерство – взаємовигідне, прозоре і перспективне. Ми хочемо зрозуміти точку зору партнерів і дати їм те, що зацікавить їх, отримуючи натомість розвиток для нашої громади. 

– Термін «євроінтеграція» часто звучить абстрактно. Розкажіть, як робота цього Офісу змінить життя пересічного збаражчанина?  

– Будь-які зміни для жителя відштовхуються від економіки. Можна скільки завгодно говорити про гарні краєвиди чи славну історію, але цього замало. Ми маємо творити нову історію вже сьогодні. Тепер економіка Збаразької громади розвивається дуже активно. Можливо, це ще не вилилося у «диво-дороги» по всій території, адже наш пріоритет  – підтримка збройних сил. Багато ресурсу йде на фронт, на наближення перемоги. 

Але що вже тепер відчув житель громади? Це те, що стало легко знайти роботу. Збільшилася кількість робочих місць, зросла середня зарплата. Тільки за останні чотири роки у нас з’явилося 10 нових підприємств, де працює від 100 до 400 людей на кожному. П’ять із них – це релокований бізнес із прифронтових територій. Разом із заводами приїхали кваліфіковані фахівці, вони купують тут житло, орендують квартири, стають споживачами місцевих послуг. Це і є жива економіка. Офіс євроінтеграції працює над тим, щоби таких інвестицій було більше. Ми вже маємо великих гравців із німецьким капіталом, як-от «Радехів Цукор». Наша мета – залучити нових міжнародних інвесторів, показуючи їм, що чекати кінця війни не треба: хто швидше зорієнтується, той отримає найкращі умови. 

18 міст-партнерів на континенті 

– Збараж має 18 міст-партнерів у Європі, нещодавно підписали меморандуми з німецькими та французькими партнерами. Як перетворити ці дружні зв’язки на реальні гроші для громади? 

– Ми зрозуміли, що партнерство лише між містами – це часто просто обмін культурним досвідом. Це добре, але замало. Нам потрібно зав’язувати контакти з інституціями, як-от Українсько-французький інститут, який просуває нас як бізнес-майданчик. Ми показуємо конкретні переваги. У нас вистачило мудрості не «розбазарити» землі промислового призначення. Ми маємо вільні території для потенційного ведення бізнесу. 

Для інвестора головне – результат. Наприклад, товариство «Фавор», яке приїхало із Сумщини, за два роки у нас вже подвоює потужності. Вони побудували 13 тисяч «квадратів» і починатимуть будувати ще 10 тисяч м2. Це найкраща реклама нашого мікроклімату. Я часто згадую досвід Південної Кореї, де свого часу стажувався. Ця країна теж починала з повоєнного відновлення у небезпечному регіоні. Вони зробили ставку на дисципліну та зміну підходу до праці. Це те, що ми впроваджуємо у Збаражі: відкритість світу – від США до Азії – та готовність працювати за світовими стандартами. 

Грантова «кухня» та бездоганна репутація 

– Робота з європейськими фондами вимагає знання мов і вміння писати складні заявки. Хто працює у вашому Офісі і чи вистачає кадрів? 

– Наш фандрайзинговий відділ працює вже багато років  і ми були одними з перших в Україні, хто створив такий підрозділ. Свого часу нас критикували за цей крок, мовляв, зайві робочі місця і так далі… Але тепер один виграний грант перекриває всі витрати на персонал у десятки разів. У нас працюють спеціалісти, які перфектно володіють англійською та німецькою мовами. Наприклад, наша фахівчиня  виграла персональний грант на стажування у Відні (Австрія) – це неоціненний досвід, який вона принесе в громаду. 

Ми маємо бездоганну «кредитну історію». Виграти грант – це лише половина справи. Треба його реалізувати і ефективно відзвітувати. Цього року ми виграли три гранти Українського культурного фонду одночасно(!). Це феноменальний результат для однієї громади. Нам довіряють, бо знають: Збараж виконує зобов’язання. Грантова діяльність для багатьох – це темний ліс, а для нас це щоденна робота у сферах медицини, культури та інфраструктури. 

Про європейські цінності та українську ідентичність 

– На Вашу думку, що є найскладнішим в адаптації до європейських стандартів і як Збараж долає ці виклики? 

– Найважливіше – це довіра та антикорупційна філософія. Європейці на крок попереду в цьому й уважно спостерігають за нами. Але є й інша сторона. Я часто кажу: ми маємо інтегруватися в Європу економічно, але зберігати свій імунітет до негативних явищ. Я відкритий пропагандист традиційних християнських, сімейних цінностей. Дехто каже, що це «не по-європейськи», але подивіться на демографічну кризу в Європі – багато країн уже переглядають свої позиції. 

Моя місія – виконувати роботу, не поступаючись цінностями, які творять Україну сильною. Ми маємо вчитися на чужих помилках, а не сліпо копіювати все підряд. Міжнародні відносини будуються на дружбі конкретних людей, на емпатії та довірі. Якщо є довіра до голови, до команди – будуть інвестиції. 

– Якою Ви бачите Збаразьку громаду через 5 років завдяки роботі цього Офісу? 

– Нині ми заклали фундамент і бачимо тільки «цвіт» нашої діяльності. За кілька років почнеться час «дозрівання плодів». Я бачу Збараж громадою, де кожен житель відчуває ефективність нашої міжнародної роботи через якісну інфраструктуру та високий рівень життя. А іншим громадам скажу: не бійтеся. Починайте зараз. Ми вдячні Збройним силам України за можливість розвивати тил, і наш обов’язок – зробити цей тил економічно непереможним. 

З Романом ПОЛІКРОВСЬКИМ розмовляла Зоряна ДЕРКАЧ  
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували