Після смерті (16 грудня 1861 року) його власність перейшла синам Ґуставу та Константію. Прибутки від маєтку йшли у фонд, з якого виплачували стипендії юним скрипалям для навчання у Львові, Неаполі та  Відні. Фонд імені Кароля та  Реґіни Ліпінських діяв до початку Першої світової війни. 

Легендарний Кароль Ліпінський народився 30 жовтня 1790 року в містечку Радзинь Підляський, нині Люблінського воєводства Республіки Польща. Його батько Фелікс Ліпінський  (1765–1847) був капельмейстером і скрипалем оркестру в маєтку Потоцьких. Це мало великий творчий вплив на Кароля, уже в 10-річному віці він досконало володів скрипкою. 

У 1799 році сім’я переїжджає до Львова, де він прожив 20 років. Дев’ятнадцятирічним юнаком стає директором (диригентом) німецько-польського театру. Разом із диригентом Гоерманном створює комітет, який покликав до життя симфонічний оркестр, що літніми місяцями під час проведення «святоюрських контрактів»-ярмарків, коли до Львова з’їжджалися люди, щочетверга виступав із різноманітними програмами в парку Гехта. 

Упродовж десятиліть видатний музикант виступав із сольними концертами та оркестрами не тільки у Львові, але і в європейських столицях. Він отримує звання почесного громадянина Відня. Його слухають при королівському дворі у Лондоні. У 1824 році Ліпінський став організатором абонементних публічних вечорів квартетної музики, на яких виконували по три квартети Гайдна, Моцарта, Бетховена, Ромберга, твори   інших композиторів.   

Кароль Ліпінський володів скрипкою Страдіварі, виготовленою ще в 1715 році, подарованою йому італійським скрипалем Валовіні. Він використовував її до кінця свого життя, маючи також скрипку роботи ще одного знаного майстра  Джузеппе Ґварнері. 

У 1819–1924 роках Ліпінський виступає у Кракові, Познані, Берліні, Ліпську, Вроцлаві, Вільні, Кременці та Кам’янець-Подільському.  1823 року концертує у Києві разом із першою жінкою – композиторкою, піаністкою-віртуозом ХІХ ст., Марією Шимановською (1789–1831),  яка добилася міжнародного визнання. До її творчого доробку входили фортеп’янні  п’єси, пісні та камерні композиції. Наступного десятиліття як скрипаль відвідував Лондон, Манчестер і Дрезден, підтримував творчі стосунки з провідними музикантами того часу. Молодий композитор Фредерік Шопен захоплювався майстерністю Ліпінського і допоміг йому організувати концерти в Парижі. Саме тут польський віртуоз був першим виконавцем у Європі української народної пісні «Їхав козак за Дунай». У Дрездені відбувся його спільний концерт із митцем Ференцом Лістом. Спільні виступи із скрипалем Нікколо Паганіні увійшли до музичної історії як великі дуелі скрипалів. Його прихильниками були видатні європейські митці Отто Вагнер, Роберт Шуман і Гектор Берліоз. 

Як композитор К. Ліпінський свої перші скрипкові концерти написав у Львові впродовж 1814–1817 років, один із них за номером 2, відомий за назвою «Військовий». До його авторської спадщини належать три симфонії, увертюри, каприччіо, варіації, рондо, полонези та етюди. Він є співавтором дуже відомого і актуального двотомника польського письменника і фольклориста Вацлава Залеського «Пісні польські і руські галицького люду» (1833). До запису пісень якраз до цього збірника був залучений також український поет і громадський діяч, отець Маркіян Шашкевич. Збірка містила 1436 пісень, 76 – українські, 160 мелодій до них інструментовані К. Ліпінським. Серед них –  три обрядові, одна історична (варіант поширеної по всій Україні пісні про українського козацького діяча брацлавського полковника Данила Нечая), багато романсово-ліричних пісень і коломийки. Поряд із автентичними народними в ній є чимало пісень літературного походження, які набули широкої популярності, як-от «Дай же, Боже, добрий час» та «Станьмо, браття, в коло».  Впродовж ХІХ століття ці пісні постійно звучали на товариських вечірках і концертах аматорських хорів, виконуючи свого часу навіть роль національних гімнів. Вони створені на вірші українського поета і проповідника отця Юліана Добриловського (1760–1825), який ще задовго до Маркіяна Шашкевича та Івана Вагилевича, як одних із засновників Руської трійці, почав писати народною українською мовою. 

На могилі Ліпінського в селі Вірлів у 1863 році встановлено величний пам’ятник за проєктом архітектора Теодора Єзовського. Про його мистецьку цінність свідчать горельєфи. Верхню частину колони увінчує хрест із розп’яттям Ісуса Христа. На колоні видніється власний родинний герб. Бджола символізує віртуозність і технічну досконалість скрипаля. У нижній частині постаменту вирізьблена скрипка  на тлі нотного тексту і лебідь – завершення життєвого і творчого шляху. Поруч  була родинна усипальня. На жаль, перші совєти 1939 року її зруйнували і про неї нагадує ледь помітний пагорб. Поряд ростуть чотири липи, які вважають ботанічними пам’ятками місцевого значення. Відвідини  цього унікального куточка наприкінці квітня цього року засвідчили, що як поляки, так українці забули про К. Ліпінського. Верхні гілки лип всохли. Потужний весняний буревій у квітні обламав частину хреста, потребують вирубуванн молоді дерева і кущі. Староста села Вірлова Андрій Смакула вже організував наведення благоустрою навколо могили. Маємо надію, що за допомогою арбористів будуть зрізані  сухі гілки 160-літніх лип. 

Кароль Ліпінський у своїй творчій діяльності поєднував ритміку польських танців і лірику української пісні. У ХІХ ст. він був суперзіркою сцени. Концерти за його участю ставали подіями, які обговорювала вся музична Європа. Музика Ліпінського  об’єднувала польський і український народи. Пам’ятаймо про це і відвідуймо місце його вічного спочинку.         

   
Підготував Степан ФЕДОРІВ, 
член Спілки слов’янських письменників України    
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували