Юлія Михальчук – жінка, яка вільно спілкується дванадцятьма мовами, керує міжнародними бізнес-проєктами та збудувала успішну кар’єру в Європі з нуля. Її шлях – це не просто «історія успіху», це доказ того, що українська освіта, зубатість у досягненні цілей і віра в себе здатні стерти будь-які кордони. 

Український диплом – це ключ, який відмикає будь-які двері 

Свою дорогу у великий світ Юлія почала ще будучи у Тернополі. Вона закінчила Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка за спеціальністю «вчитель англійської та німецької мов», а паралельно – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. Вже у 22 роки дівчина мала власну мовну школу в рідному місті, квартиру та стабільність. Але за порадою батьків у 23 роки вона наважилася на ризик – поїхала до Іспанії. 

«Батьки сказали: спробуй зараз, у 23 це легше, ніж у 40. Я поїхала лише з однією умовою – якщо зможу там навчатися», – згадує Юлія. Одним із найбільших викликів стало підтвердження українського диплома. Багато хто досі вірить міфам, що наші дипломи за кордоном – це лише папірці. Юлія ж розбиває цей стереотип вщент. 

«Українські національні університети належать до Болонської системи. Наші дипломи визнають у всьому світі! Головне – не боятися бюрократії», – наголошує вона. Юлії не вистачало лише 4 балів-кредитів до повної відповідності іспанським стандартам. Щоби довести свою кваліфікацію, вона власноруч переклала зміст 130 навчальних предметів. Це була титанічна праця, але вона відкрила їй шлях до престижного Автономного університету Барселони (UAB), де Юлія опанувала міжнародний бізнес-менеджмент. Нині вона закликає молодь: «Не бійтеся їхати за кордон із нашим дипломом. Це ваш паспорт у світ професіоналів». 

Філософія дванадцяти мов  

Чи не найбільше вражає мовний арсенал Юлії. Окрім рідної української та російської (яку тернополянка змушена була вивчити в Іспанії), вона володіє англійською, німецькою, іспанською, італійською, португальською, японською, китайською, а також трьома офіційними мовами Іспанії – каталонською, галісійською та баскською. Тепер дівчина інтенсивно вивчає ще й корейську. 

«Для мене мозок – це м’яз. Як і тіло в спортзалі, його потрібно тренувати щодня. Якщо ми перестаємо вчитися після університету, ми починаємо деградувати. Тому я кожні пів року чергую мови, щоби тримати памʼять у тонусі», – ділиться Юлія своєю філософією. 

Такий інтелектуальний багаж допоміг їй піднятися до посади комерційного директора у великій міжнародній фармацевтичній компанії. Її робота – це постійний рух: виставки в Амстердамі, відрядження до Китаю, Тайваню, Кореї та Австралії. Вона веде переговори з партнерами їхніми рідними мовами, що миттєво знімає барʼєри. Юлія принципово ніколи не працювала на некваліфікованих роботах. «Батьки мені сказали: ми тут, щоби дати тобі старт, а ти маєш рости професійно. Якщо почнеш прибирати – можеш повертатися. Я завжди працювала лише за фахом!», – каже жінка. 

Шлях крізь перешкоди 

Проте шлях до успіху не був легким. Юлія згадує, як три роки жила в Іспанії без офіційних документів, як важко було знайти першу серйозну роботу через «надлишок розуму» в резюме, адже сам факт – знання більше десятка іноземних мов лякав роботодавців. Тому зрештою резюме українці довелося спростити до мінімуму.  Навіть відкриття власної мовної школи в Андоррі зайняло два роки через складні перевірки. «Вони думали, що я відмиватиму гроші... Тоді були такі реалії. Але я не здалася. Нині моя онлайн-школа працює, і я особисто викладаю сім мов», – каже Юля. 

Коли у 2022 році її батько, Тарас Михальчук, пішов на фронт, життя знову випробувало тендітну Юлію на міцність. «Тато завжди про все дбав, а тут він пішов. І мені довелося стати на його місце. Я взяла на себе відповідальність за все». Хай би як не було важко, Юля  все ж розуміє: тато там, де має бути. Він – воїн, який рятує життя. 

Нині Юлія переосмислила свої цінності. Після професійного вигорання, яке несподівано «накрило» її  у 2025 році, молода жінка вирішила змінити темп. Вона купила власну квартиру в Барселоні, але згодом переїхала до мальовничої Галісії. Вона обрала спокійніше життя, змінила роботу. «Гроші – це не все. Важливо мати час на життя, на себе, на свою собаку Амічан, яка для мене як дитина», – посміхається Юлія. 

Юлія переконана: кожен сам обирає свою дорогу. Комусь достатньо стабільного  спокою, а комусь, як їй, потрібно постійно підкорювати нові вершини. Головне – бути чесним із собою. «Насамперед  зрозумійте, чого ви хочете. Якщо вам мало того, що ви маєте – працюйте більше, вчіться, і двері обов’язково відчиняться. Не дивіться на інших, шукайте свій шлях. Все можливо, було б лише бажання». 

Нині Юлія продовжує вчити корейську, розвивати свій бізнес і насолоджуватися життям. Її історія – це найкращий доказ того, що успіх залежить не від обставин, а від нашої готовності боротися за свої мрії. Адже для людини, яка постійно тренує свій розум і волю, відкритий увесь світ. 

Зоряна ДЕРКАЧ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували