Поховання належить до висоцької культури, що існувала на західноукраїнських землях наприкінці бронзової доби та на початку залізної. Його датують приблизно XI–X століттями до нашої ери, пишуть на сторінці «Ми Українці» у мережі фейсбук. 

Тоді ще не існувало Київської Русі. До появи багатьох відомих нам держав залишалися століття. Люди жили в невеликих поселеннях, обробляли землю, вирощували худобу, виготовляли знаряддя праці та прикраси. Вони не залишили нам листів чи щоденників. Ми не знаємо, як вони називали одне одного. Не знаємо, чи мали дітей, про що мріяли, чого боялися й над чим сміялися. Але завдяки археологам можемо побачити, як вони були поховані. 

І саме ця поза породила одну з найзворушливіших гіпотез про давнє кохання. Дослідники звернули увагу на незвичайне розташування жіночого скелета. Виникло припущення, що жінка могла опинитися в могилі ще живою, а її тіло набуло такого положення до смерті. Звідси народилася версія: можливо, вона вирішила піти з життя разом із чоловіком, не бажаючи розлучатися з ним навіть після смерті. 

Уявіть лише цю можливу картину. Три тисячі років тому десь серед пагорбів сучасної Тернопільщини помирає чоловік. Поруч залишається жінка, для якої він, можливо, був цілим світом. І ось настає мить прощання. Але замість останнього погляду вона обіймає його. І ці обійми стають вічними. 

Та тут важливо розділити факти й припущення. Археологічна знахідка справжня, а от обставини смерті цієї пари залишаються невідомими. Версія про добровільну смерть жінки не доведена. Ми не можемо виключати й інших пояснень такого поховального обряду. І все ж сама знахідка вражає не менше за найкрасивішу легенду. Через три тисячі років ми так і не знаємо їхніх імен. Не знаємо їхніх облич. Але бачимо обійми, у яких їх залишили на вічність… 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували