Зранку на святкове Богослуження сходяться усі – старі й малі, – бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу». У церкві на столах, покритих святковими вишитими скатертинами, розкладають багато вербового гілля з пухнастими котиками. Малою я завжди стояла з самого краю, ближче до верби, і придивляла собі найкращі галузочки. Я знала, коли закінчиться відправа, і ксьондз окропить шутку свяченою водою, то діти – одне поперед одного бігтимуть, щоб якнайшвидше дістати лозу. 

Я також знала, що можу ухопити й три гілочки. 

– Що поробиш, діти, – ніяково усміхалась мама до сусідів, а по дорозі зітхала вже до мене: – І чого так «летіти» поперед батька в пекло? Що люди скажуть? – і легенько била нас усіх шуткою по спині, щоб ми були здоровими. 

Баба Юстина не покладалась на сліпий випадок і не чекала, що хтось їй подасть вербу на Святій Літургії, а йшла до церкви зі своєю шуткою – букетом із пухнастих галузочок, заквітчаних барвінком і перевʼязаних яскравою стрічкою. В церкві баба клала свою шутку коло інших, як припечатала – не було такого випадку, щоб вона забрала додому не свою шутку або хтось, боронь Боже, микнув її. 

Якщо Вербну неділю ми святкували в селі, то після святкового Богослужіння баба легенько била нас шуткою, примовляючи: «Шутка ті б’є, не я б’ю, однині за тиждень буде Великдень!» 

Дідо одразу відносив гілочки з шутки до хліва, де злегка ними плескав корови в стайні (щоб молоко не пропало), а решту розміщував хаті на покутті за образами. 

Баба вважала, що освячена шутка мала лікувальну, захисну і відворотну силу і дбайливо зберігала її до наступної Шуткової неділі. Після цього вона спалювала стару шутку у печі під час випікання пасок. 

Колись господарі, розповідала баба, повертаючись з церкви зі свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або – якщо було близько – то в полі, «щоб росли Богові на славу, а нам, людям, на вжиток». 

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще коло церкви, та й дорогою, як додому йшли. А бʼючись, примовляли: «Лоза б’є, не я б’ю, за тиждень – Великдень! Будь великий як верба, здоровий як вода, а багатий як земля». 

Ольга РУДА, 
головна редакторка журналу Ukrainian People,  
уродженка Івано-Франківщини  
м. Чикаго (США) 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували