Поклін належить до найдавніших явищ поведінки людини та релігійного культу і походить ще з дохристиянських часів. Упродовж багатьох століть поклін став не лише релігійним знаком, а й культурним суспільним елементом. Наприклад, в Японії уклоном голови вітаються, тим самим виражаючи повагу та визнаючи статус один одного. На Русі поклони були відомі ще до приходу християнства: дотик чолом до землі символізував отримання благодаті та сили від природи.  

У релігійному обряді поклони мають багатогранний духовний сенс і вплив на тіло й душу. У поклоні людина виявляє смирення перед святим і величним Богом та усвідомлення власної недосконалості й гріховності. Поклін – це аскетична вправа, яка вимагає не лише правильного внутрішнього настрою, але й зовнішніх фізичних зусиль. Не менш важливе й значення підняття після поклону: воно символізує піднесення людини з гріха – з духовної смерті в життя – та поєднання її з Господом. 

Покаянний дух, притаманний жесту схиляння до землі, найкраще підходить до періоду Великого посту, впродовж якого вірні особливо зосереджені в роздумах над сенсом свого життя та власними вчинками; людина намагається щось змінити – через посилену молитву, сповідь та вчинки милосердя вона шукає Божої милості і допомоги.  

Східні Церкви успадкували і зберегли звичай поклонів як у богослужіннях, так і в приватній молитві. Проте в літургічній практиці їх слід здійснювати не самовільно, а у визначений спосіб і час.  

Поясний (малий) поклін – вірний робить на собі знак хреста, низько схиляючи голову та плечі. Поясні поклони звершують часто, зокрема, під час богослужінь у храмі, перед іконами або вшанувуючи мощі. 

Доземний (великий) поклін вірний здійснює, стаючи навколішки і руками й чолом торкаючись (або майже торкаючись) долу. 
Великі поклони звершують у період Великого посту, починаючи зі середи Сиропусного тижня, а також у Страсний тиждень до Великої середи включно. 

За традицією Церкви доземні поклони практикують на всіх посних богослужіннях від понеділка до п’ятниці. У  суботу та неділю не звершують, адже неділя завжди пригадує про Христове Воскресіння і є святковим часом. Виняток – Хрестопоклонна неділя (третя неділя Великого посту). Того дня по-особливому вшановують Животворний Хрест Господній, тому разом зі співом «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико» здійснюють доземні поклони. 

Доземні поклони також здійснюють у Страсну П’ятницю під час винесення та вшанування Плащаниці під спів тропаря «Благообразний Йосиф». 
Три доземні поклони у Великий піст за традицією звершують перед розп’яттям (Голгофою), входячи до храму: роблять два земних поклони, цілують розп’яття і роблять ще один поклін. Перед виходом із храму здійснюють те саме. 

Важливо пам’ятати, що поклони, як і будь-яка молитовна практика, є тільки способом особистого єднання з Богом, а не самоціллю. Проте, якщо стан здоров’я чи якісь інші обставини не дають змоги людині звершувати великі поклони, то це не означає, що вона порушує приписи Великого посту.  

Водночас саме Великий піст дає нагоду долучитися до унікальних богослужінь, які відбуваються тільки у цей час року і спонукають до покаяння та зміни свого життя. А гідне й побожне звершення поклонів допомагає глибше пережити цей час і отримати з нього добрі плоди.  

За матеріалами книги «Пізнай свій обряд»  
о. Юліана Катрія, ЧСВВ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували