На оптимістичній ноті 

Науковець, аналітик, здібний організатор сільськогосподарського виробництва, оцінюючи нинішнє непросте становище кооперативного руху в Україні і  кооперативу «Ратай» зокрема, не втрачає оптимізму: 

- «Ратай» створений із метою надання селянам-одноосібникам,  малим фермерським господарствам послуг, які у кожному конкретному сільськогосподарському сезоні є для них актуальними, – каже Ігор Михайлович. – Це допомога у вирощуванні сільськогосподарських культур на приватних земельних ділянках, обробіток ґрунту, забезпечення насінням, консультації з дотримання технологій вирощування. Також кооператив має можливості для переробки – виробництва пшеничних, ячмінних, перлових, горохових, кукурудзяних круп із врожаю, зібраного селянами і власниками земельних паїв на своїх земельних наділах. 

Кооператив це робить, маючи відповідно оснащені виробничі лінії, як із зерна замовників, так і з кооперативного. Напередодні Різдвяних свят завжди дуже актуальне виробництво зерна пшениці на кутю. Залишається у попиті виробництво комбікормів для худоби, птиці, свиней. Правда, цей попит  зменшується через скорочення традиційних сільських господарок. 

Коли затрати перевищують дохід 

Це красномовно ілюструє ситуація зі збором молока з приватних господарств, яке впродовж більш як десяти років «Ратай» власним молоковозом збирав і доставляв на сирзавод у Городенку сусідньої Івано-Франківщини. Ще три-чотири роки тому збирали до трьох тонн молока щодня, а тепер, якщо 500 кг зберуть заводським молоковозом, то добре. Для людей така послуга актуальна, але об’їхати усі села – це 200 кілометрів, закупівельні ціни переробне підприємство суттєво знизило, затрати перевищують дохід. Неможливо працювати у збиток. 

У тому, що діяльність кооперативу «Ратай» упродовж 35-річного періоду  постійно зазнає змін, нема нічого дивного: щоразу – нові обставини, нові виклики, тепер додаються труднощі через війну, яка безпосередньо впливає як на життя людей, так і на сільську економіку. Десять – п’ятнадцять років тому кооператив об’єднував понад 100 фермерських і приватних селянських господарств Заліщанщини, які масово вирощували поряд з іншими сільгоспкультурами таку культуру як гречка, утримували невеликі сімейні молочнотоварні ферми, а «Ратай» активно допомагав у реалізації продукції. Нині ж кооперативне членство з огляду на різні об’єктивні причини кількісно менше, і тенденції  як у «гречаному» напрямі, так і з реалізацією молока з приватних господарств віддалених сіл у місцевому та  всеукраїнському вимірах не можна назвати сприятливими. 

Культура, що «зникає» 

Щодо гречки – споконвіків традиційної, поширеної  та незамінної в українській кухні культури, –  в Ігоря Михайловича свої переживання, тривоги,  судження й висновки. Гречка як сільськогосподарська культура «зникає» з українських ланів, і це неабияк «болить» кооперативу «Ратай» Марусяка – головного «гречкосія» Тернопільщини, який присвятив культивуванню, вивченню, справжньому плеканню й поширенню цієї цінної сільськогосподарської культури багато років своєї професійної діяльності. Агроном за фахом, Ігор Михайлович у 80-х роках захистив кандидатську дисертацію на «гречану» тему, згодом очолював створену на Тернопільщині виробничо-наукову систему «Гречка», де займалися вирощуванням елітного насіння та навчали аграріїв передовим технологіям вирощування культури. Базове господарство системи було розташоване у селі Торське на Заліщанщині, а філії – в багатьох областях України. 

Маючи у цій справі величезний досвід, у кооперативі «Ратай» його керівник відвів гречці чільне місце, а вирощування насіння цієї культури для сільгоспвиробників стало одним із пріоритетних завдань. Тож заліщанські фермери ще донедавна відводили гречці понад тисячу гектарів угідь. 

– Гречку треба шанувати не тільки тому, що це цінний дієтичний продукт, – каже Ігор Михайлович, – а й тому, що вона вкрай необхідна для дотримання правильних сівозмін і поряд iз горохом є основним оптимальним попередником для озимої пшениці. 

Пригадуються нещодавні часи, коли  ціна кілограма гречаних круп у магазинах сягала 100 гривень і довкола гречки був справжній ажіотаж. Нині роздрібна ціна ще прийнятна – 35–38 гривень, хоча вже помітно повзе угору. Але вражає сказане Ігорем Михайловичем: «У 2026 році заліщицькі фермери та селяни-одноосібники не посіють жодного гектара гречки, настільки невигідним стало вирощування цієї культури, вже і з насіння вийшли». 

Державної підтримки нема 

Не секрет, що гречка – культура трудомістка, примхлива, вимоглива до погодних умов і дорога в догляді. Не «блищить» врожайністю. Півтори тонни з гектара – максимум на заліщицьких полях. У 2024-му, як каже Ігор Марусяк, заледве реалізували вирощену гречку на переробне підприємство сусідньої Хмельницької області  лише по 7 гривень за кілограм. Враховуючи специфічну врожайність, фінансова віддача гречаного гектара зовсім низька. Тому виробники й переорієнтовуються на сою… 

– Причина такого стану в абсолютній відсутності державної підтримки культивування гречки, а без цього діла не буде, – впевнений Ігор Михайлович. 

Експерти тим часом застерігають, що дефіцит гречки неминучий. Якщо у 2000 році було засіяно майже 500 тисяч гектарів, то нині лише майже 60 тисяч. Виконавчий директор Міжнародної асоціації гречки Сергій Громовий стверджує, що посівні площі під цією культурою скоротилися майже у 10 разів, але не війна стала головним чинником цих процесів. Причина – стратегічний напрям розвитку сільського господарства, завоювання його великими агрохолдингами. 

– Вперше за багато років гречки може не вистачити, – каже Сергій Громовий. – Нині складно оцінити, про які обсяги нестачі йдеться. Є дві невідомі складові: кількість населення й обсяги споживання. Кількість населення в  Україні дуже варіює – від офіційних 35 мільйонів до песимістичніших – 25. Рівень споживання до війни був на рівні 3–3,5 кілограма на одну людину. Торік із 59 тисяч гектарів було зібрано 80 тисяч тонн зерна – це 55 тисяч тонн круп. Ділимо, наприклад, на 30 млн населення – менш як два кілограми на людину. Це мало. Ми тепер ще споживаємо запаси минулого року, але ближче до весни може виникнути дефіцит, що безумовно вплине на ціни.  

І до чого тут гречані меди? 

Ще один нюанс: гречка відноситься до так званих нішевих культур. У всьому світі її вирощують лише 24 країни, решта – імпортують. Міжнародний ринок не такий великий – лише 500 тисяч тонн, а не десятки мільйонів, як у випадку з пшеницею, соєю чи по кукурудзою. Як культура нішева, гречка не котується на біржі. Це основний чинник, який впливає на економіку вирощування: гречкою в Україні займаються не агрохолдинги, а дрібний і середній бізнес, фермери.   

– Середнє поле вирощування гречки в гречкосійних областях – Житомирській, Київській, Хмельницькій – також незначне – 30–40 гектарів, – резюмує Ігор Марусяк. – Тому і бджолярі потерпають, бо нема великих гречаних площ. А гречка – основна медоносна культура в червні – першій половині липня, коли ще нічого не цвіте. В результаті уже тепер відчувається недобір цінного за своїми якостями  гречаного меду, який, до речі, з 2025-го значно додав у ціні. 

Ганна МАКУХ 

На світлині: голова сільськогосподарського кооперативу «Ратай», кандидат сільськогосподарських наук Ігор Марусяк.   





 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували