А його таки було видано, до речі, після багатьох років перебування поза межами Австрії (адже він тривалий час жив у Франції з паспортом на імʼя Василя Вишиваного). 

Василь Вишиваний… Він же Вільгельм фон Габсбург Льотрінґен, архикнязь Австро-Угорщини, ерцгерцог, який у свої юні літа всім серцем закохався в Україну і українців! І так закохався, що вирішив змінити історію і приклав усі свої сили, щоб допомогти українцям перемогти у боротьбі за майбутнє цілої нації.  Саме тому я і взялася свого часу писати роман «ВИШИВАНИЙ. Нащадок величної династії», виданий минулого року.  

10 лютого ми відзначили 131 річницю з дня народження цієї важливої для нашої історії  ЛЮДИНИ.   

Якщо визначати його долю в контексті української історії, то я б сказала, що все його життя - це самопожертва в імʼя майбутнього України.  

Я неодноразово публікувала дописи про Василя Вишиваного і не стомлюся це робити, бо фігура ця знакова і дуже головна в нашій історії. Адже він прагнув відродити козацьку державу і назвати її… як би ви думали?… Україна! 

На одному із засідань парламенту в 1916 році Вільгельм навіть проголосив план реорганізації  Австро-Угорської імперії з виокремленням у її складі України.  

Він у 21 рік став парламентарем (як і кожен з династії Габсбургів ). Та на  відміну від інших, і незважаючи на свій молодий вік, він одразу ж стає великим політичним гравцем, який робить усе, щоб допомогти українцям виокремити свої етнічні землі в межах Австро-Угорщини.  

Ставши членом парламенту, Вільгельм познайомився з українськими політиками, такими як Євген Петрушевич, Кость Левицький, Євген Олесницький та Микола Василько…  

Саме завдяки протекції молодого архикнязя Вільгельма фон Габсбурга австро-угорський уряд почав більше уваги звертати на українців і УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ. Так-так, не дивуйтеся, саме так і звучало: «УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ». Це я наголошую для тих, хто насмілюється думати і пропагувати, що України до того часу не існувало. Ще також для таких «мудрагеликів» хотілося б нагадати:  а чого ж тоді святкувалося 300-річчя, 350-річчя і такдалі-річчя якогось такого воззʼєднання України з якоюсь р@сією? Га? Отже вона існувала!!! Розумієте?! Тільки цю памʼять з нас вибивали! Даруйте за відхилення від теми. 

Коли почала писати роман, одразу ж зрозуміла, що тут роботи непочатий край, бо доля Вільгельма була звʼязана з долями усіх важливих постатей того часу, тому описати її  без них я не могла. Як би я могла оминути долю Казимира Гужковського, знаючи, яку важливу роль той зіграв у становленні Вільгельма як особистості? Як би я могла оминути долю Андрея Шептицького, знаючи, що саме завдяки Вільгельму його було звільнено з полону? Чи Євгена Петрушевича, разом із яким вони були біля джерел створення Західно-Української Народної  Республіки? Чи Іванни-Марії Шмериківсткої, побачивши яку, Вільгельм закохався не тільки у цю красиву україночку, а й у народ, до якого вона належала? 

Ця непересічна ЛЮДИНА стояла біля джерел створення Легіону січових стрільців. Він був їхнім полковником.  Саме завдяки йому цей Легіон не був розформований австро-угорською владою, хоч це питання постійно стояло на порядку денному.  

Вільгельм фон Габсбург Льотрінґен був тим, хто спонукав своїх січових стрільців не тільки співати наш український славень «Ще не вмерла Україна», а й  нести світло знань про нашу історію на схід України. Адже він пройшов зі своєю «Групою архикнязя Вільгельма», в складі якої був Легіон січових стрільців, аж до дніпрових порогів і був комендантом Александрівська (сьогодні Запоріжжя). 

Я могла б тут багато розповідати, але  в історичному дописі неможливо розкрити всього так, як у романі. Нагадаю лише, що Вільгельм фон Габсбург Льотрінґен поплатився життям за свою любов до України. У 1947 році шпигуни радянської  спецслужби «СМЕРШ» викрали його з англійської зони окупації Відня і вивезли у радянський союз, де в Лукʼянівському СІЗО закатували у 1948-му, «дозволивши» прожити у застінках рік… Всього один рік! І цієї великої ЛЮДИНИ не стало… 

Вероніка МОСЕВИЧ  
(Із соціальних мереж) 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували